Данило Лукич Мордовцев - Заклятий козак

з видуманими героями, другі малюють і добу, і історичних людей» (А. Чайковськой. Олексій Корнієнко. Історична повість з XVII віку. Частина І. - Коломия, 1926. - С. У). Такими творами, що малюють вірно, згідно з історичною правдою і добу, і людей, і є повісті й романи Чайковського.

У цій книжці подано два маловідомі історичні оповідання Чайковського «Богданко» і «Козацька помста». У першому змальовано події на Волині і в Запорожжі у другій половині XVI ст. В центрі цих подій волинський шляхтич Богдан Ружинський, який після зруйнування татарами свого родинного гнізда подався на Запоріжжя, де став козацьким ватажком, мстячи татарам за свою кривду - загибель дружини, сина і матері. Загинув він у 1576 році під час облоги фортеці Аслам-Кермень над Дніпром. В оповіданні простежено шляхи, якими поповнювалася тоді ще молода Запорозька Січ: сюди тікали всі покривджені і формувалися у регулярне військо, що обороняло південні землі від спустошливих татарських набігів, визволяло захоплених у полон бранців. Письменник не ідеалізує цей образ, показує, що Богданко керувався не національно-патріотичними почуттями; на Запоріжжя його привели особиста трагедія і почуття помсти кривдникам.

Мотив козацької помсти пронизує й друге оповідання, яке не має під собою історичної основи, а будується на козацьких поняттях честі, відваги, благородства. Люто катував пан Овруцький своїх селян, убивав їх за найменші провини. Так загинув під панськими канчуками Петро Кожух з дружиною. Сина Карпа врятували й виховали добрі люди і він подався на Запорожжя. Через якийсь час Карпо повернувся, викрав п’ятилітнього сина пана Овруцького, віддав його на виховання старому запорожцеві-характернику, а згодом забрав на Січ, де із колишнього Стася зробився козак Остап. Карпо з Остапом руйнують панський замок. Козак Остап не зрадив свого товариства, заступився за селян, зрікся нелюда-батька. Старий Овруцький не витримав цього й помер. Остап віддав усе майно селянам і повернувся на Запорожжя. Це й була козацька помста.

На першому плані в оповіданні - козацьке благородство, честь і вірність слову. Задумана і здійснена Карпом помста засвідчує його глибоку людяність, далеку від дрібної мстивості і жорстокості. Він не здіймає руки на людське життя, а відплачує ворогові своєю моральною перемогою, дотриманням козацьких звичаїв і своїм розумінням боротьби зі злом.

Оповідання Чайковського показують козацтво силою, що дотримується високої моралі, не є носієм зла і руїни. Ідеалізація козацтва письменником цілком виправдана: він писав свої твори в умовах, коли потрібно було підтримувати Й популяризувати козацьку традицію, плекати в молоді почуття власної державності і повагу до свого історичного минулого.

Російський письменник на Україні Григорій Мачтет (1852-1901) більше відомий як автор революційної пісні «Замучен тяжелой неволей» («В неволі скатований люто»). Він народився, вчився і тривалий час жив в Україні, почувався українцем і написав ряд творів - романів, повістей, оповідань з українського життя («І один у полі воїн», «На зорі», «Новий лікар»). Серед його прози на українську тему виділяється повість «Заклятий козак», що вийшла 1913 року в Полтаві у перекладі Павла Сиротенка на українську мову.

Повість «Заклятий козак» за жанром - оповідь-бувальщина. Оповідач переповідає те, що чув від свого діда, коли той розповідав про пригоди свого прадіда-козака Петра Перерубенка. Причиною тої веремії була любов того прадіда до горілки й жінок. Послав його гетьман Дорошенко з грамотою до кримського хана. По дорозі з ним трапляються неймовірні пригоди з корчмою в степу, відьмами, мертвяками, чаклунами. Ледь не наклав він головою у Бахчисараї, бо й там його наздогнали чаклунські сили, але щасливо виплутався, виконавши гетьманське доручення. Тут у дохідливій художній формі - спогадах-розповіді передано народний погляд на козака-відчайдуха, рубаку і гультяя, що міг побрататися з самим чортом, у перервах між походами і битвами марнував своє козацьке життя. Народна традиція витворила і такі типи, пам’ять про яких передавалася із покоління в покоління, ставала загальним місцем. Це вже новий мандрівний образ, опрацьований у XIX ст.. що шліфувався у народній творчості, приживаючись і в літературі. Невибагливий читач милувався такими козаками, страшні і фантастичні пригоди яких лоскотали нерви, задовольняли допитливість у пізнанні таємниць козацького побуту. Заклятий козак Мачтета - це антипод Тараса Бульби, життя його приземлене, введене у світ народної демонології, без високих поривів і ідеалів. Його колоритна постать, безжурне і веселе життя, бажання показати себе, при потребі йти на ризик - все це приваблювало читачів. Такі книжки мали велику читацьку аудиторію, формували народну уяву про козацтво бодай при перших кроках знайомства з рідною історією. З часом такі твори забулися, та про них варто згадати і повернути читачеві як одну із моделей освоєння літературою козацької теми.

Данило Мордовець (1830-1903) - український і російський письменник, ир представляв і популяризував українську літературу в Росії у другій половині XIX ст. Серед його численних творів на історичні теми («Палій», «Сагайдачний», «Кримська неволя» та ін.) повість «Дві долі» (1898) посідає особливе місце. Написана вона українською мовою і надрукована у львівському «Літературно-науковому віснику», який редагував Іван Франко.

У повісті подано паралельно два життєписи видатних історичних діячів України другої половини XVII ст. - Івана Сірка і Юрія Хмельницького. Власне, письменника цікавить доля Юрася Хмельниченка, постаті в цілому трагічної, який так і не знайшов себе у ті тривожні роки, служив різним богам. Автор повісті взявся за невдячну роботу. Порівняти життя і дії цих двох героїв дуже важко. Між ними спільне було хіба те, що обидва жили в один час і обидва належали до козацтва. Якщо Сірко все життя віддав захист/ України від південних напасників, уславився як талановитий і популярний козацький кошовий, то Юрій Хмельницький не справдив надій батька, став маріонеткою в руках сил зла. кидався з одного табору в інший, навіть ховався в монастир. Сили зла постійно полювали на нього, використовуючи його популярне ім’я в своїх корисних цілях. Мордовець не до кінця розкрив його складний характер. Стежачи за його часто непередбачуваними і алогічними діями і вчинками, він співчуває йому, виправдовує його борсання, озлобленість і жорстокість примхою злої долі. Він є повною протилежністю могутньому моноліту Іванові Сірку, який з честю виконав своє козацьке покликання, Спілка з татарами не принесла честі гетьману-невдасі і привела його до загибелі.

Мордовець добре знав козацький побут, вільно орієнтувався в складній історичній обстановці після смерті Богдана Хмельницького, проте він не вдався до показу масштабності народної трагедії, причиною якої стали козацькі міжусобиці а обмежився досить вузькою темою, сюжетні лінії якої навіть не завжди перетинаються. Добра доля приводить Івана Сірка до вершин слави і загального визнання, а