Данило Лукич Мордовцев - Заклятий козак

у свій час були популярною лектурою. Для цього збірника підібрано кілька таких призабутих повістей, що кидають додаткове світло на козацтво. Між ними є твори гостро проблемні, з живим відчуттям сучасності, публіцистичні, а є Й більш приземлені, міфологізовані. Бачимо у всіх мозаїку козаччини - від побутових деталей до героїзму, від суворої дійсності до фантастики, від козацької буйності і звитяги до фаталізму. Читача приваблюють ці колоритні образи й характери, разом з ними він мандрує через століття, переживає неймовірні пригоди, журиться долею України, вірить у її майбуття.

Всі автори з пієтетом ставляться до козацтва, намагаються відтворити сповнене пригодами й небезпекою його життя. Пізнавальне і виховне значення них творів нині незаперечне. Допитливий читач сприйме їх як одне монументальне ціле, простежить у них історію козацтва від заснування Запорозької Січі до її зруйнування, разом з її героями переживе славні героїчні сторінки нашої історії. Були вони бентежні, а часом і сумні.

Перед нами - цикл художніх творів, написаних різними авторами і в різний час. Кожний з них має свої мистецькі здобутки і прорахунки, але жодному з них не відмовиш у цікавості, героїчно-патріотичному пафосі, любові й повазі до свого минулого.

Нині в літературу повертається стільки раніше заборонених і призабутих імен, що одразу постають питання: хто ж є авторами нашої книги? Чим ці твори заслужили на увагу в наш час? Чи не повертаємо ми до життя вчорашній день нашого письменства? Спробуємо сказати кілька слів про вміщені у цій книзі твори і їхніх авторів.

Сава Божко (1901-1947) рано зацікавився українською історією. Ще студентом Харківського Комуністичного університету імені Артема він у 1922 році надрукував нариси «Козаччина» і «Хмельниччина». 1925 року вийшла його історична повість «Над колискою Запоріжжя», у якій художньо відтворено початок Запорозької Січі на Хортиці. В ранній період творчості Божко належав до організаци селянських письменників «Плуг», що й позначилося на його першій повісті. Він стоїть на боці «трудового селянства» першої половини XVI ст.. відділяє його від козацтва, не схвалює примусову селянську працю при будівництві козацької фортеці для захисту від турецько-татарських нападів. На його думку селянство має займатися своєю хліборобською працею, захищати ж його від зовнішніх ворогів покликане козацтво.

У центрі повісті Божка образ черкаського і канівського старости князя Дмитра Вишневенького, який вірно служить польському королеві, користується всіма його милостями. Щоб оберігати своє староство від постійної татарської агресії, Вишневецький задумав збудувати фортецю на Хортиці, куди зганяє навколишнє селянство, використовуючи його підневільну працю. Свавілля князя викликає опір як козаків, так і селян, вони бунтують, розбігаються, карають княжих прислужників, мстять за свої кривди. Таким бунтарем у повісті виступає Марко Голий, захисник селян у рідному селі Дикий Кут. Багато пригод зазнав Марко Голий, аж поки разом із знайденою матір’ю-полонянкою не загинув від руки турецького паші.

Вишневецький виступає у повісті як вельможний пан, що виконує королівську волю, задовольняє свої примхи, з погордою дивиться на підлегле йому козацтво і селянство. Тут він повністю позбавлений тою ореолу лицарського блиску і героїзму, якого надала йому пізніше народна поетична традиція. Із тривожного життя Вишневенького письменник виорав лише один епізод, коли вік на початку будівництва Січі вступив у конфлікт з селянами Дикого Кута, серед яких перед тим жив багато років. Він не зумів захистити їх від татарської неволі. Доля кидала ним у різні, сторони, аж поки не привела на царгородський майдан, де він наклав своєю буйною головою. Історія зберегла про нього пам’ять як про одного із перших організаторів Запорозької Січі на Хортиці, якій пізніше довелося відіграти визначну роль в історії України та її збройних сил.

Як письменник та історик Божко розумів історичне значення цього акту, художньо відтворив перші кроки «колиски Запоріжжя», не минаючи класових суперечностей раннього періоду історії козаччини і невиразної долі селянства, якому пізніше судилося також покозачитись, або стати кріпаками.

«Над колискою Запоріжжя» Сави Божка - один із перших творів молодої української радянської літератури на історичну тему. В ньому хоч і були запрограмовані «селянські» погляди автора, проте вони не були настільки заідеологізованими, щоб перетворити описувані події у «загальне місце». Повість і нині читається з інтересом, захоплює як своїм змістом, так і власним оригінальним поглядом на початки історії українського козацтва.

Андрія Чайковського (1857-1935) можна вважати патріархом української історичної белетристики. Його історичні повісті і романи «За сестрою», «На уходах», «Сагайдачний», «Олексій Корнієнко», «Полковник Кричевський», «Козацька помста», «З татарської неволі» та ін. складають широку панораму козацького життя у різних його зрізах, Козаччина у освітленні Чайковського - це зразок патріотизму, героїзму, мужності і витривалості українського народу у його кількавіковій боротьбі з турецько-татарським наступом з півдня, приклад зворушливого побратимства, самовідданості в ім’я України, її слави і волі. Концепція козаччини Чайковського з її кодексом лихварської честі, особистої доблесті, самопожертви, взаємовиручки проходить через усі його твори, утверджуючи безперервність героїчної традиції, відображеної перед тим в усній народній творчості - думах та історичних піснях.

Чайковський ніколи не бував на Східній Україні, не бачив ні українських степів, ні місць запорозької слави, але він добре оволодів історичним матеріалом, міцно пройнявся духом запорозької старовини, зжився з її образами і героями. Його козацький світ - це світ волі і державності України, світ барвистих сіл, зелених левад і гаїв, тихих вод і ясних зір, якими живуть і тужать його герої, утверджуючи себе як народ і відбиваючи хижі напади з півдня. Козацтво Чайковського - це народ-трудівник, який обробляє землю, вирощує хліб, виховує дітей і лише силою обставин змушений братися за зброю, боронити свої оселі і свій край. Письменник уникав темних сторін боротьби, більше зосереджувався на високих моральних якостях козацтва, його культурно-освітніх і будівничих началах, що завжди забезпечувало йому якщо не військову, то моральну перемогу.

В основі історичної белетристики Чайковського - важливі події української історії і її провідні діячі. Наголосимо лише на кількох постатях, що знаменують собою цілі періоди в історії українського козацтва. Перші кроки козаччини і роль маловідомого в історичній науці гетьмана Богдана Ружинського (70-ті роки XVI ст.) художньо відтворено у історичному оповіданні «Богданко» (1934). Незавершений роман «Сагайдачний» переносить читача у перші десятиліття XVII ст.. виводячи монументальний образ гетьмана Петра Сагайдачного. Романи «Полковник Кричевський» і «Олексій Корнієнко» вводять нас у героїчну добу визвольної війни 1648-1854 рр. з її ватажками Богданом Хмельницьким, Михайлом Кричевським, Олексієм Корнієнком та ін.

Чайковський свідомо підходив до подій і героїв, що їх змальовував у своїх творах. На його думку «є два роди історичних повістей і оповідань: одні малюють історичну добу