Леся Українка - Кассандра

ще тут сі квітки ніяк не вийму.

(Виймає з-за пояса золотий гребінець і маленьке кругле свічадо).

Ось маєш гребінець.

(Подає гребінець Кассандрі, тая бере слухняно, починає розв'язувати стрічки, виймати квітки з волосся. Поліксена дивиться в свічадо).

Кассандра

(шепоче)

Яка хороша

моя сестричка! Заздрісні боги

собі найкраще в жертву вибирають.

О, краще б я тепер мечем жертовним

життя її перетяла, от зараз,

поки вона ще горя не зазнала!

Поліксена

(бачить в свічаді очі Кассандри)

Кассандро, я боюсь твоїх очей!

Чого так дивишся? Що ти шепочеш?

Кассандра

Нічого, ні, нічого. Ти казала,

що хвора я. Так, може, се і правда,

я, певне, хвора, не вважай на мене…

Згадала я про нашого Троїла,

до тебе він такий подібний був…

а надто як лежав мечем пробитий…

спокійний, тихий, гарний… Поліксене,

ти вже забула, чий то був той меч

у грудях брата нашого Троїла?

Поліксена

Кассандро, нащо спогадами труїш?

На те війна.

Кассандра

Ох, так, на те війна:

убити брата, потім заручити

сестру за себе…

Поліксена

Брат давно убитий,

і я його зовсім не пам'ятаю,

та й Ахіллес тоді зовсім не знав,

кого він убивав.

Кассандра

Та ми те знаєм.

І, певне, Ахіллес того не знав,

що в той же час, як він шукав послів,

щоб їх послати у свати до тебе,

твій брат, наш Гектор, саме раду радив,

щоб запалити кораблі ахейські.

В той час, як ти оці квітки з гранати

у кучері вплітала, Гектор наш

думливу голову шоломом зброїв.

Поліксена

Так що? Він мірмідонців не зачепить,

то й Ахіллесові про те байдуже,

як і мені.

Андромаха

(вбігає)

Чи ви те чули, сестри?

Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла.

Се ж Ахіллес Патрокла мав за друга

найпершого…

Кассандра

Ой, горе! кров і помста!

Оце твій шлюб, нещасна Поліксене!

(Бере з-за тринога ножиці і обрізує коси Поліксені).

Поліксена

Ой!

Кассандра

Поліксено, де жалобні шати?

Андромаха

Безумна, що ти робиш?

Кассандра

(в пророчому нестямі)

Андромахо,

сестра по братові жалобу носить,

вдова по мужеві бере ще глибшу,

а сирота загине в сповитку!

Андромаха

Зловіснице, бодай ти заніміла!

Поліксена

Чом ти мені одразу не сказала,

що горе близько? Може б, я могла

затримать Гектора…

Кассандра

Ох, Поліксено,

я завжди чую горе, бачу горе,

а показать не вмію. Я не можу

сказати: тут воно або он там.

Я тільки знаю, що воно вже є

і що його ніхто вже не одверне,

ніхто, ніхто. Ох, якби тільки можна,

то я б сама те горе одвернула!

Поліксене

Та й одвернула б, якби ти сьогодні

сказала Гектору: не йди на бій.

Андромаха

Вже ж ти це знала, - чом же не сказала?

Кассандра

Хоч би й сказала, - хто б мені повірив?

Андромаха

Та як же й вірити, коли ти завжди

не в пору й недоладно пророкуєш?

Поліксена

Віщуєш горе завжди, а чому

й від кого прийде горе, не говориш.

Кассандра

Бо я того не знаю, Поліксено.

Андромаха

То як ми можем вірити словам?

Кассандра

То не слова, я все те бачу, сестри,

що говорю. Я бачу: Троя гине.

Андромаха

Чому? Від кого? Хто її зруйнує?

Атріди? Ахіллес?

Кассандра

Не знаю, сестри.

Я бачу тільки: Троя погибає,

і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом,

червоним від крові троянських мужів,

ганебний шлюб не врятував би Трої.

Живі вино готують на весілля,

мерці волають: «Крові дайте, крові!»

…Ох, скільки крові чорної я бачу!

І батько наш коліна обіймає

катам своїх дітей… Я чую крик…

ридає, плаче, скиглить, виє, виє…

То наша мати!… Я пізнала голос!…

Андромаха

Боги всесильні, одберіть їй мову!

Кассандра хапається за голову і з жахом дивиться у простор. Поліксена з плачем кидається в обійми Андромахи.

III

Гінекей Андромахи. Рабині прядуть і тчуть, деякі гаптують і шиють. Андромаха тче великий білий плат, обходячи навколо високі кросна.

Андромаха

(до рабинь)

Підіть на браму ви, Левке й Хрізе,

іди й ти, Айтро; по черзі вертайтесь,

поглянувши на бій і розпитавшись,

про Гектора мені звістки приносьте.

Рабині виходять.

Клімена

(стара рабиня)

Чому ти, владарко, сама не підеш?

Не так би сумувала, подивившись,

як твій герой воює ворогів.

Андромаха

Не можу я, Клімено, я боюся

іржання коней, брязкоту мечів,

і куряви, і крику, а найгірше

того смертельного співання стрілі

Як я те чую й бачу, то здається

мені, що то повстав з безодні Хаос,

що ні людей нема вже, ні богів,

а тільки смерть панує самовладне.

А як не бачу лютої війни,

то й не боюся, і тоді я вірю,

що Гектора ніхто не подолає,

бо він герой понад усіх героїв.

Креуза

(молода рабиня)

Се правда, владарко! Щаслива жінка,

що може про свойого чоловіка

таку сказати правду…

Кассандра

(раптом увіходить)

Правда й щастя!

Як легко ти паруєш їх, Креузо!

Андромаха

(з невиразним страхом)

Чого тобі, Кассандро? Ти, здається,

забула вчора в мене веретено?

Креузо, пошукай…

Кассандра

Не треба, сестро.

Не буду я ні прясти, ані ткати.

Жалобні шати маю, а на покрив

смертельний ти сама давно напряла,

не знаю тільки, чи доткати встигнеш.

Андромаха

До чого ти се кажеш? Я на ложе

для Гектора новий готую плат.

Кассандра

Я тільки се й кажу.

Айтра

(увіходить)

Наш владар в полі

зустрівся з Ахіллесом.

Андромаха

Ох!… І що ж?!

Айтра

Здається, він його