Лаймен Френк Баум - Чарівник Країни Оз

Коли Дороті почула це, вона гірко заплакала, бо їй було якось тривожно далеко від рідних, серед чужих і дивних людей. Її сльози дуже засмутили добрих жувачів, ті дістали носові хустинки й собі заридали. А старенька чарівниця зняла свій капелюх, поставила його гострим кінцем собі на носа, промовила: «Один! Два! Три!» — і миттю капелюх перекинувся на грифельну дошку. А там з'явився чималий напис:

«НЕХАЙ ДОРОТІ ПРЯМУЄ ДО СМАРАГДОВОГО МІСТА».

Старенька зняла з носа грифельну дошку, прочитала, що там написано, й поцікавилася:

— Це тебе звати Дороті, люба дівчинко?

— Так, — підтвердила вона, далі схлипуючи й витираючи сльози.

— Тоді це тобі треба вирушати до Смарагдового Міста. Чарівник Оз тобі обов'язково допоможе.

— А де це Смарагдове Місто?

— У центрі нашої країни. Там править той самий могутній Оз, про якого я тобі казала.

— Він хороша людина? — перепитала Дороті з підозрою.

— Він хороший чарівник. А яка він людина і чи людина взагалі, сказати не можу, бо ніколи його не бачила.

— І як мені потрапити до Смарагдового Міста? — розпитувала Дороті.

— Тобі доведеться йти туди пішки. Це буде довга мандрівка, інколи приємна, інколи не дуже. Але я використаю всі свої чари, аби тільки вберегти тебе від лиха.

— Невже ви не підете зі мною? — у голосі Дороті вчувалася слабка надія, адже дівчинка розуміла, що старенька — покищо єдиний її друг у цій країні.

— Ні, цього я зробити не можу, зате поцілую тебе на прощання. Ніхто не посміє образити того, кого поцілувала Чарівниця Півночі.

Вона підійшла до Дороті й ніжно поцілувала її в чоло. Як з'ясувалося вже пізніше, після поцілунку залишився легкий ясно-червоний слід.

— Дорога до Смарагдового Міста викладена жовтою цеглою, — сказала чарівниця, — і знайти її нескладно. Коли побачиш Оза, не лякайся, а розкажи йому, що з тобою сталося, і попроси про допомогу. А тепер до побачення, люба дівчинко.

Троє жувачів низенько вклонилися Дороті, побажали їй щасливої дороги й подалися у своїх справах. Чарівниця ласкаво кивнула Дороті, потім тричі повернулася на лівому каблуку й, на превеликий подив Тото, зникла, наче й не було. Песик чимдуж загавкав, і явно із задоволенням — доки поруч стояла чарівниця, йому лячно було бодай загарчати.

Та Дороті антрішечки не здивувалася. Вона знала, що чарівниці саме так і повинні зникати.

3. Як Дороті врятувала Страшила

Коли дівчинка зосталася сама, то відчула, що зголодніла. Вона дістала із буфета хліб, порізала його, помастила маслом, і заходилася жувати бутерброди — звісно, не забула пригостити й Тото. Потім узяла відро, збігала до струмочка й набрала чистої води. Песик у цей час бігав поміж дерев і гавкав на пташок. Дороті побігла, щоб його вгамувати, й помітила, що гілля на одному з дерев ледь не ламається під щедрим урожаєм груш. Вона зрозуміла, що саме цього бракувало їй для чудового сніданку, й зірвала кілька найспіліших і найсоковитіших плодів.

Потім повернулася в будинок, напилася разом із Тото чистої води й почала готуватися до мандрівки в Смарагдове Місто.

Дороті мала лише одну сукню на переміну, але вона була випрана й напрасована, і висіла на гачечку біля ліжка. Сукенка була біла в блакитну клітинку, й хоча вже полиняла від того, що її багато разів прали, та все ж виглядала непогано. Дороті ретельно вмилася, вбралася в чисту сукню й наділа гарненького рожевого капелюшка. Взяла маленького кошика, поклала туди хліб із буфета, накрила чистим білим рушником. Потім поглянула на черевики й зрозуміла, що вони дуже старі.

— Боюся, вони не витримають довгої мандрівки, — побідкалася дівчинка. Песик подивився на неї й заметляв хвостом, — мовляв, я тебе чудово розумію!

Аж раптом Дороті помітила на столі срібні черевички Злої Чаклунки Сходу. Тоді дівчинка зняла свої старі черевики й поміряла срібні. Виявилося, що вони їй пасують, як влиті. Здавалося, немовби це взуття було пошите спеціально для неї. Потім Дороті взяла кошичок.

— Ну, Тото, — зітхнула вона. — Нічого не вдієш! Підемо до Смарагдового Міста й попросимо, щоб могутній Оз відправив нас назад у Канзас.

Дороті зачинила двері на ключ, а ключ поклала до кишені сукенки, й вирушила у дорогу. Тото підстрибом побіг услід за нею.

Незабаром Дороті опинилася на перехресті, але швидко зметикувала, яка з доріг веде до Смарагдового Міста, — вона була викладена жовтою цеглою. Сонце яскраво світило, птахи голосно щебетали, і Дороті геть не почувалася нещасною, хоча будь-яка дівчинка її віку, якби несподівано опинилася в чужому далекому краю, обов'язково засумувала б.

По обидва боки дороги милували око чудові краєвиди. За охайними парканами, пофарбованими в приємний блакитний колір, простягалися поля, де росла пшениця, кукурудза й різні овочі. Жувачі, виходить, були чудовими господарями: врожай на їхніх полях достигав неабиякий. Інколи із будиночків, що були розкидані де-не-де, виходив якийсь жувач. Він неодмінно кланявся дівчинці, яка прямувала жовтою цегляною дорогою, — низько і з повагою. І не просто так, адже країною вже розлетілася чутка про те, що Дороті знищила Злу Чаклунку Сходу і звільнила жувачів від рабства. Будинки в цім краю були незвичайної форми — замість даху кожен із них мав чималий купол, і всі були пофарбовані в блакитний колір. Очевидно, саме цей колір був у жувачів найулюбленішим.

Надвечір, коли Дороті трохи стомилася й уже думала, чи не час їй перепочити, вона підійшла до будинку, що був значно більший за інші. На зеленій галявинці перед ним танцювали чоловіки й жінки. П'ятеро маленьких скрипалів жваво грали на своїх інструментах, а великий стіл просто ломився від наїдків — там було все, чого тільки душа забажає: небачені фрукти, горіхи, пироги, тістечка й торти.

Коли з'явилася Дороті, жувачі радісно привіталися з нею і запросили повечеряти й заночувати. Це був дім одного з найбагатших мешканців цієї країни, і він улаштував гостину для друзів з нагоди чудесного звільнення від злої чаклунки.

Дороті всадовили за стіл і ситно нагодували. Припрошував її до страв сам господар, якого звали, між іншим, Бок. Коли Дороті наїлася, вона сіла на лавочку, щоб помилуватися танцями й веселощами.

Бок помітив срібні черевички й запитав дівчинку:

— Ти також чарівниця?

— Чому ви всі так думаєте? — здивувалася Дороті.

— Бо ти здолала Злу Чаклунку і носиш срібні черевички. Крім того, ти вбрана в білу сукню, а всім відомо, що білий — колір чарівників.