Хорхе Луїс Борхес - Вигадані історії

пошук, пропонує, щоб усі ми взялися за реконструкцію та відновлення тих багатьох грубих томів, яких бракує: ex ungue Іеопет[32]. Він розрахував, чи то жартома, чи то всерйоз, що за життя одного покоління тленістів таку роботу можна завершити. Ця ризикована пропозиція привертає нашу увагу до фундаментальної проблеми: які люди вигадали Тлен? Застосування множини тут неминуче, бо гіпотезу про одного винахідника — такого собі нескінченно мудрого Ляйбніца, що працює у скромній невідомості,— усі одностайно відкинули. Ми виходимо з припущення, що цей brave new world[33] є витвором таємного товариства, яке складається з астрономів, біологів, інженерів, метафізиків, поетів, хіміків, алгебраїстів, моралістів, художників, геометрів... що працюють під керівництвом нікому не відомого генія. Людей, які відзначилися в цих розмаїтих дисциплінах, існує безліч, проте чи не всі вони неспроможні винайти щось цілком нове, а ще менш вони були б спроможні підпорядкувати свій винахід вимогам строгого й систематичного плану. Цей план такий неосяжний, що внесок кожного з членів такого товариства має бути нескінченно великим. Спочатку нам здалося, що Тлен — це суцільний хаос, безвідповідальний витвір невтримної уяви; але тепер ми знаємо, що це досконало впорядкований космос і внутрішні закони, яким він підпорядкований, були чітко сформульовані, хай і на короткий час. Тут досить буде сказати, що видимі суперечності одинадцятого тому можна вважати фундаментальним доказом існування й інших томів: таким прозорим і таким довершеним є той порядок, який ми знаходимо в ньому. У популярних журналах багато говорилося, з цілком поясненними надуживаннями, про зоологію і топографію Тлену; як на мене, то його прозорі тигри та криваві башти не заслуговують бути предметом уваги для всіх людей. Я наважуся попросити у свого читача кілька хвилин для того, щоб розповісти про концепцію всесвіту, яка панує у Тлені.

Г'юм зазначив раз і назавжди, що аргументи Берклі[34] не допускають ані найменшого заперечення і не вселяють ані найменшої переконаності. Ця думка цілком слушна, коли йдеться про нашу землю, і цілком хибна, якщо ми спробуємо застосувати її до Тлену. Народи, які населяють цю планету, за своєю природою — ідеалісти. Їхня мова і все те, що від неї походить,— релігія, література, метафізика,— припускають ідеалізм. Світ для них — не скупчення об'єктів у просторі, а розмаїта послідовність незалежних дій. Він послідовний, розтягнутий у часі, але не в просторі. У теоретично реконструйованій Ursprache[35] Тлену, від якої утворились «актуальні» мови та діалекти, немає іменників: там ми знаходимо лише безособові дієслова, що за допомогою односкладових суфіксів або префіксів набувають прислівникового значення. Наприклад, у них немає слова, яке відповідало б нашому слову «місяць», але вони мають дієслово, що звучить приблизно як «місяцювати» або «місяціти». Щоб передати значення фрази «Місяць зійшов над річкою», вони сказали б «Гльор у фанґ аксаксаксас мльо», що відповідає, коли перекласти слова по порядку, «Вгору за безперервно-текти замісяціло».

Сказане вище стосується мов Південної півкулі. У мовах Північної півкулі (про Ursprache яких в одинадцятому томі говориться дуже мало) первісною клітиною є не дієслово, а односкладовий прикметник. Іменник утворюється через накопичення прикметників. Там не кажуть «місяць», а кажуть «прозорий-осяйний на темно округлому» або «світлий-помаранчевий-небесний», або застосовують якесь інше подібне до цих словосполучення. У тому випадку, який ми розглянули, скупчення прикметників позначає реальний об'єкт; але так буває далеко не завжди. У літературі цієї півкулі (як у реальному світі Мейнонґа[36]) існує безліч об'єктів ідеальних, які з'являються і зникають за одну мить, згідно з вимогами поетичної необхідності. Іноді їх характеризує лише проста одночасність. Існують об'єкти, утворені лише з двох характеристик, однієї видимої і другої — чутної: скажімо, помаранчевий колір східного крайнеба і далеке щебетання якоїсь пташки. Існують і такі, що утворюються з багатьох ознак: сонце й вода проти грудей плавця; тремтливе рожеве світло за заплющеними повіками, відчуття того, хто пливе за течією річки й водночас гойдається на хвилях сну. Ці об'єкти другого ступеня можуть поєднуватися з іншими; за допомогою певних абревіатур цей процес може бути, по суті, нескінченним. Існують знамениті поеми з одного-єдиного величезного слова. Це слово включає в себе поетичний об'єкт, створений автором. Той факт, що ніхто не вірить у реальність іменників, у парадоксальний спосіб спричиняється до того, що їхня кількість стає нескінченною. Мови північної півкулі Тлену включають у себе всі іменники, що існують в індоєвропейських мовах нашого світу,— а крім того, багато інших.

Не буде перебільшенням стверджувати, що класична культура Тлену включає в себе лише одну дисципліну: психологію. Усі інші дисципліни підпорядковані їй. Я вже казав, що люди на цій планеті сприймають усесвіт як послідовність ментальних процесів, що вони існують не в просторі, а в послідовному розгортанні часу. Спіноза[37] приписує своєму нескінченному божеству атрибути протяжності й мислення; на Тлені ніхто не зрозумів би протиставлення першого (характерного лише для певних станів) і другого — що є досконалим синонімом космосу. Можна висловити це й іншими словами: вони не можуть собі уявити, аби щось просторове тривало в часі. Зорове сприйняття диму на обрії, а потім — спаленого поля, а потім — напівпогаслої сигарети, яка й спричинила пожежу, вони вважають досконалим прикладом асоціації ідей.

Цей монізм[38] або тотальний ідеалізм завдає великої шкоди науці. Пояснити (або оцінити) якийсь факт означає поєднати його з іншим фактом. Такий зв'язок, як вважають на Тлені, є наступним станом суб'єкта, який не може ані вплинути на його попередній стан, ані пояснити його. Будь-який ментальний стан є незвідним: навіть просто назвати його — id est[39] класифікувати — призводить до спотворення. З цього можна було б зробити висновок, що на Тлені не існує ані наук, ані навіть логічного мислення. Проте парадоксальна істина полягає в тому, що вони існують, і в майже нескінченній кількості. З філософіями тут відбувається те саме, що відбувається з іменниками в північній півкулі. Той факт, що всяка філософія — це наперед така собі діалектична гра, Philosophie des Als Ob[40], сприяє їхньому розмноженню. Там виникло безліч систем найнеймовірніших, проте елегантно збудованих або наділених сенсаційним характером. Метафізики Тлену не дошукуються ані істини, ані навіть правдоподібності — вони шукають чогось такого, що вражає уяву. Вони вважають метафізику відгалуженням літературної фантастики. Вони знають, що система — це не що інше, як підпорядкування всіх аспектів усесвіту якомусь одному з них. Навіть фраза «всіх аспектів» не мас права на існування, бо припускає неможливе сполучення теперішнього моменту з колишніми. Також є невиправданим