Інесса Подгорецька - Морська казка, Інесса Подгорецька

Розділ 2

І ось вже з вікна 10 вагона  виднівся Сімферопольський вокзал.  Ніка досі не могла повірити, що їй вдалося таки поїхати. Навіть зараз, коли вона на власні очі бачила всі ці пейзажі, дівчині здавалося, що вона спить.

На вокзалі групу мав зустріти гід-інструктор, який буде супроводжувати студентів протягом тижневого туру.

І ось група студентів стоїть посеред вокзалу і шукають свого гіда.

Раптом Ніка ловить на собі погляд неймовірно блакитних очей. Очі так і гіпнотизували. Ніка, мов зачарована не могла відвести погляду. Дівчина розуміє, що той, хто так гіпнотизує поглядом почав наближатися і підійшов майже впритул. Від несподіванки Вероніка аж підскочила. І цей  Аполлон, бо інакше його не можна було назвати: високий, темноволосий, з неймовірною спортивною фігурою та магнетичними очима, заговорив.

-Привіт. Ви раптом не студенти з Києва, які приїхали на практику?

Ого! Цей Грецький бог прийшов до них.

Студенти, а група складалася з  самих дівчат, стояли в шоці. Першою з трансу вийшла Ніка.

-Так, це ми. А Ви наш гід?

-Так. Мене звати Стефан і давайте відразу на “ти”, так зручніше, посміхаючись сказав хлопець.

-Дуже приємно. А я Ніка.

-Вибачте, я трохи запізнився.- Стефан ніби звернувся до всієї групи, але погляд був зосереджений на Вероніці.

- Все ок! - весело підхопила Катя. Такому красеню можна все пробачити. Ото пощастило нам з гідом. Катя ніколи не лізла за словом в карман і завжди казала те, що думає.

Ніка ж, навпаки, завжди зважувала кожне слово, особливо, що стосувалося чоловіків. А тут її взагалі заціпило. Серце шалено калатало. З нею таке було вперше. Наче кохання з першого погляду… Але ні це не про неї… Ніка ніколи не вірила у таку маячню… Та відвести погляд від Стефана не могла.

Стефан трохи зам’явся від такого натиску Каті, але спробував не подавати виду і тільки посміхнувся та додав:

-Це мені пощастило. Серед такого саду троянд проведу цілий тиждень.

Всі дівчата мало не пищали від такого компліменту. Та Вероніці здалося, що і погляд, і комплімент був адресований саме їй. Дівчина ще більше зашарілася і намагалася не дивитися на цього спокусника.

-Ну що, речі не забули у поїзді? Можемо їхати? - продовжив Стефан. Автобус чекає.

І група студентів ринулася в напрямку, який вказав хлопець.

Ніка пленталася позаду. Дівчина знала, що швидка хода і важкі речі зараз їй заборонені.

Стефан побачив розгублений погляд Ніки.

-Давай допоможу. - запропонував хлопець.

- Буду дуже вдячна.

Стефан забрав у Ніки сумку і вони швиденько пішли до автобуса.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍