Верона Дарк - Кохання з ароматом кави , Верона Дарк

Розділ 2 — Грім у домі Хамданів

 

У великій залі, під високими склепіннями й серед важких килимів, що приглушували кожен крок, стояла тиша. Тільки годинник на стіні лічив хвилини. Керем стояв перед батьком і матір’ю, прямий, упертий, зосереджений. У грудях билося серце, ніби відчувало бурю, що насувалася.

— Мені потрібно сказати дещо важливе, — почав він.

Ельфан, що сидів на дивані з келихом міцного чаю, кинув на нього суворий погляд:

— Якщо ти нарешті погодився подивитися на дівчину з Ізміру, то говори.

— Я не хочу її бачити, — спокійно відповів Керем. — Бо вже маю кохану.

Мати, Таміра, від несподіванки стиснула руками шовкову хустку.
— Що ти сказав?

— У мене є кохана. Її звуть Ельма. Ми вже давно разом. І я хочу з нею одружитися.

Кілька секунд стояла напружена тиша. Потім Ельфан різко поставив келих на стіл. Скло дзенькнуло, напій розхлюпався.

— Що за ім’я? Звідки вона? Хто її батько?

— Вона не з впливової родини, — твердо відповів Керем. — Але вона гідна. Вона добра, чесна, мудра. І я її кохаю.

— Кохаєш?! — гримнув батько, підвівшись. — Ти не хлопчисько, щоб бігати за почуттями! Наш рід — це честь! Це обов’язок! І ти зганьбиш його якоюсь невідомою дівчиною?!

— Не зганьблю, — спокійно, але твердо сказав Керем. — Якщо щось і ганьбить нас, то примус одружуватись без любові. Ви хочете мені життя зламати?

Таміра підійшла до нього, в її очах блищали сльози.
— Сину, подумай. Ця дівчина не з нашого кола. Люди будуть говорити...

— Я не хочу жити заради того, що скажуть люди. Я хочу жити з тією, кого люблю.

Ельфан був червоний від гніву.
— Якщо ти зробиш це — не чекай благословення. Не чекай нічого.

Керем мовчав кілька секунд, потім тихо сказав:

— Мені боляче це чути, але я вже зробив свій вибір.

Він вийшов, залишивши за спиною тишу, яка тепер була схожа не на мир, а на передвісник бурі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍