Alina Slynko - Янгол у в'язниці , Alina Slynko

Розділ 2: "Коли правда наздоганяє"

Я думала, що все ще гра. Але гра закінчилася, і залишилася лише реальність.

Арешт

Нічний холод пробирав крізь одяг, але я його не відчувала.

Світло миготіло червоним і синім, сирени рвали тишу.  
Я стиснула кулаки, дивлячись на Діму, який кинувся бігти в темряву.  

"Стояти! Поліція!"

💡 Він зник, але я не встигла.  
Міцні руки схопили мене, відчула холодний метал наручників.

"Все стало реальним." 

Я дивилася на офіцера, що стояв переді мною.  
— Це помилка! — голос вирвався сам.  
Він не змінив виразу обличчя.  

"Аліса Сидоренко, ви заарештовані за участь у злочині."

Я хотіла кричати, що це неправда. Що я не така, що це просто випадковість.

Але слова застрягли в горлі.  

Перше допитування

Сірі стіни кабінету для допитів здавалися тіснішими, ніж будь-яке місце, де я була.

Офіцер розклав переді мною документи.  
— Ти розумієш, у що вплуталася?  

"Я мовчала."

Це справа про розбійний напад. У тебе є шанс пояснити свою версію." 

Розбій? Це не могло бути про мене.

Я подивилася на папери. Там були дані: дата, місце, імена.  
І моє серед них.  

"Я хотіла заперечити, але щоразу, коли відкривала рот, слова не виходили."  

Двері відчинилися, і я побачила їх.  

Мама стояла нерухомо, її руки зчеплені перед собою.  
Батько був напружений, його щелепа стиснута._  

"Я ніколи не бачила їх такими." 

Мама зробила крок вперед, але зупинилася.
— Алісо…  

Я не могла її дивитися у очі. 

Батько вдихнув глибоко.  
— Що ти наробила?  

"Я не відповіла."

Мама намагалася знайти слова.
— Ми… ми завжди думали, що ти розумна. Що ти не зробиш нічого такого…  

Батько зціпив руки. 
— Як ти взагалі опинилася тут?  

Я хотіла сказати, що не знала, як це сталося.  
Але я знала.  

"Все вело сюди. Всі ті вибори, які здавалися незначними. Вони привели мене до цього моменту."

Судова справа

Наступні тижні минули швидко. Я слухала розмови адвокатів, прокурорів, пояснення деталей.  

Мій "друг" Діма втік тієї ночі.  
 Але він залишив мене у справі, в доказах, у показах.  

"Участь у злочині, злом, крадіжка, спроба нападу."  Я не вдарила нікого, я не планувала нічого.  
Але я була там. Це означало, що я теж винна._  

"Я думала, що суд виправдає мене. Але суд не виправдовував таких, як я."

Батьки слухали усе мовчки.  
Мама плакала.  
Батько мовчав.  

Коли суддя виніс вирок, у мене не було сил сперечатися. 
В’язниця. Реальний термін. Це не був випробувальний строк.

"Двері зачинилися. І моє нове життя почалося."  

Після оголошення вироку мені дали один телефонний дзвінок.

Я набрала номер Діми.  
Очікування. Тиша. Гудки.  

"Він не відповів."

Я спробувала ще раз. Знову нічого.  

Я спробувала Віку.  

 Гудки… і потім коротке повідомлення: "Абонент недоступний."  

"Вони зникли. Їх більше не було." 

Я завжди думала, що друзі – це сім’я. Але коли мені потрібна була сім’я, її не існувало.

Я поклала телефон, дивлячись на порожню кімнату.  

"Я була одна."  

Перша ніч у камері

Я лежала, дивлячись у темряву.

 В’язниця була не тюрмою в кіно. Вона була справжньою.  
 Я чула чужі голоси, важкі кроки, звук дверей, що зачиняються.  

"Я не зламана."

"Але вперше я замислилася, чи зможу вижити." 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍