Oleg Poroshok - Сильні бо не померли, Oleg Poroshok

Розділ 3. Виклики нової Землі

Розділ 3. Перші дні колонізації

 

Перші дні колонізації Артаретри принесли неочікувані випробування. Сувора гравітація змушувала адаптуватися навіть фізично: тіло кожного колоніста, піддаючись впливу планетарних умов, починало змінюватися, набуваючи більш міцної та витривалої будови. Звичайні м’язові групи посилювалися, дихальна та серцева системи перебудовувалися, щоб витримувати нові навантаження. Цей процес вимагав багато сил, але також давав надію — людський організм, хоч і з труднощами, все ж здатний адаптуватися.

 

Проблемою стали і нові хвороби — мікроорганізми, які не були виявлені при попередньому скануванні атмосфери та поверхні. Перші симптоми налякали навіть медичний персонал, але завдяки передовим технологіям діагностики та невтомній робототехніці, що проводила обстеження, аналіз і синтез необхідних препаратів, було знайдено ефективні методи лікування та профілактики. Спеціальні протоколи допомагали імунній системі адаптуватися, а колектив вчених швидко сформував новий цикл щеплень.

 

Водночас почали проявлятися внутрішні суперечності. Не всі колоністи однаково сприймали нову реальність. Дехто прагнув легкого життя, уникаючи важкої праці та намагаючись використати ресурси без внеску в спільну справу. Це загрожувало згуртованості та життєздатності колонії.

 

Артур, залишаючись вірним своєму принципу діалогу, організував серію відкритих зборів, де кожен міг висловитися. Він звертався до команди словами:

 

— Лише разом ми зможемо перемогти всі труднощі та створити нову, кращу цивілізацію. Ми тут не випадково. Кожен із вас підписав контракт ще на Землі. Зворотного шляху немає. Є тільки шлях уперед — через працю, взаєморозуміння і відданість спільній меті.

 

Однак, коли умовляння не діяли, вживалися й інші, жорсткіші заходи. Для тих, хто свідомо уникав обов’язків, створювалися окремі загони примусових робіт на користь суспільства. Люди працювали під пильним наглядом, виконуючи найважчі завдання з облаштування колонії: розвантаження вантажів, розчищення територій, будівництво підсобних приміщень.

 

Під час одного з таких зборів один із молодих колоністів, Павло, тихо запитав:

 

— Чи справді немає іншого виходу, капітане? Чи ми завжди будемо змушені працювати під примусовими умовами?

 

Артур глибоко подивився в очі Павлу, а потім відповів суворим, але співчутливим тоном:

 

— Ми не прагнемо тиранії, але ми стоїмо на межі виживання. Тут або всі разом, або ніхто. Ваш обов’язок — це ваша безпека, а без неї немає і майбутнього.

 

Після зустрічі Артур залишився на самоті в невеликій кімнаті командного центру. Він заплющив очі, намагаючись зрозуміти, як найкраще зберегти дух єдності в такій важкій ситуації.

 

«Чи правильно я роблю? — думав він. — Кожне рішення, кожне слово повинно зміцнювати колектив, адже навіть найменша розбіжність може стати фатальною. Ми прийшли сюди, щоб вижити, і лише праця, самодисципліна та взаємна підтримка зможуть нам у цьому допомогти. Я маю бути прикладом для них, навіть якщо це важко…»

 

І поступово, день за днем, нові реалії змінювали людей. Ті, хто спочатку опирався, з часом розуміли: не дисципліна вбиває свободу, а байдужість —навіть виживання. Праця стала не лише обов’язком, а й джерелом гідності. І колонія почала міцнішати — не тільки фізично, а й духом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍