Немеш Іван - Світ Звіролісу, Немеш Іван

Розділ 2

 

Ранок у Звіролісі розпочався ніжно: сонячні промені ковзали між гілками, а спів птахів звучав як оркестр. Міла й Багряник вирушили в дорогу, яку вказала Сова Старомудра. Вона попередила їх, що шлях до Зоряного дерева буде сповнений випробувань.

— Чому воно називається Зоряним деревом? — запитала Міла, ступаючи обережно між корінням дерев.

— Його гілки сягають самого неба, а вночі воно світиться, як сузір’я, — відповів Багряник, не оглядаючись. — Але не захоплюйся красою. У його коріння є свої секрети.

Стежка привела їх до Чагарів Випробувань, густих заростей колючих кущів, які, здавалося, мали власну волю.

— Тут починається перше випробування, — сказав лис, зупиняючись.

— Що це? — запитала дівчинка, відчуваючи, як повітря навколо стало важчим.

— Чагарі змушують зустрітися з власними страхами, — пояснив Багряник. — Вони читають твої думки й показують усе, чого ти боїшся.

Міла відчула, як у грудях стислося. Але вона глибоко вдихнула й зробила перший крок.

Кущі зашурхотіли, і перед нею почали з’являтися образи. Ось темний ліс із дитячих кошмарів, повний зловісних тіней. Ось її будинок, порожній і покинутий. Міла зупинилася, але голос Багряника змусив її рухатися далі:

— Не вір їм. Це лише ілюзії.

Дівчинка заплющила очі й промовила:

— Ви мені не страшні. Це не справжнє.

Кущі відступили, ніби відчули силу її рішучості. Багряник пройшов за нею, його кроки були впевненими — він давно не боявся темряви.

Далі вони дісталися Озера Ілюзій. Його поверхня була гладенькою, як скло, і відбивала зорі навіть удень.

— Тут не можна дивитися в своє відображення, — попередив Багряник. — Воно може захопити тебе.

Міла схвильовано кивнула, але, коли ступила на вузький дерев’яний місток, мимоволі кинула погляд у воду. Відображення показало її маму, яка плакала біля порожньої кімнати.

— Мамо… — прошепотіла Міла й зробила крок до краю.

— Не дивись! — рикнув Багряник, обережно хапаючи її за руку.

Дівчинка відвела очі й, ледь стримуючи сльози, йшла далі. Вона зрозуміла, що озеро випробовувало її бажання повернутися додому.

Коли вони перейшли місток, перед ними з’явилася велика галявина, на якій здіймалося Зоряне дерево. Його кора переливалася сріблом, а гілки сяяли маленькими світлячками, схожими на зорі. Дерево було живим — воно дихало й випромінювало тепле світло.

— Воно прекрасне… — прошепотіла Міла.

— Але це ще не кінець, — сказав Багряник.

Перед деревом виросли три фігури — вони були схожі на тварин, але з тіл, наче створених із тіні й вогню.

— Останнє випробування, — пояснило дерево глибоким голосом, який ніби лунав із самої землі. — Ваша сміливість, рішучість і чесність будуть випробувані.

Перша фігура — вовк із сяючими очима — звернулася до Міли.

— Чому ти прийшла сюди, людська дитино? Що ти шукаєш у нашому світі?

Міла затремтіла, але сказала правду:

— Я не знаю, як опинилася тут. Але я хочу допомогти, якщо можу.

Фігура вовка кивнула й розчинилася у повітрі.

Друга фігура, величезний олень із рогами, вкритими вогнем, запитала:

— Чи зможеш ти залишити своє минуле, якщо цього потребує наш світ?

Міла задумалася. Вона любила свій дім, маму й звичне життя. Але врешті сказала:

— Якщо це врятує ваш світ, я зроблю це.

Олень зник.

Третя фігура — лев із крилатою гривою — наблизилася до Багряника.

— А ти, лисе, довіряєш людині?

Багряник мовчав кілька секунд, а потім твердо відповів:

— Я довіряю її серцю.

Тоді всі фігури зникли, і дерево нахилило свої гілки до Міли. З однієї впав маленький срібний плід, що сяяв, наче місяць.

— Цей плід допоможе відновити рівновагу між нашими світами, — сказало дерево. — Але ти повинна вибрати: залишитися тут чи повернутися додому. 

Міла тримала в руках сяючий плід, ніби боячись, що той зникне, якщо вона відпустить його хоча б на мить. Її серце калатало, а в голові вирувало безліч думок. Поглянувши на Багряника, вона відчула, що в ньому теж бореться суперечливе почуття — ніби лис хотів допомогти їй, але водночас боявся втратити щось важливе.

— Якщо я повернуся додому, це допоможе вашому світу? — запитала Міла, звертаючись до Зоряного дерева.

Гілки дерева тихо зашелестіли, ніби воно обдумувало її питання.

— Якщо ти підеш, рівновага відновиться, і світ тварин залишиться захищеним. Але плід, який ти несеш, несе силу змін. Він може допомогти твоєму світу зрозуміти, як жити в гармонії з природою.

Міла розгубилася. Їй дуже хотілося залишитися тут, у чарівному світі, де кожен куточок сповнений дива. Але вона знала, що в її світі теж потрібна допомога. Люди не цінують природу, часто руйнуючи її заради своїх потреб.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍