Alina Pero - Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero

Наступний день тягнувся нестерпно довго.

Я відволікалася на роботу, на випадкові розмови, на перегляд безглуздих відео в телефоні. Але десь у глибині свідомості постійно крутилася одна думка: сьогодні ввечері перше тренування.

І я не знала, що лякало більше – те, що я на нього йду, чи те, що частина мене цього навіть чекала.

Коли стрілка годинника наблизилася до 19:00, я стояла біля дзеркала й розглядала себе критичним поглядом.

"Що одягнути на перше тренування з мистецтва зваблення? Вечірню сукню? Діловий костюм? Піжаму з ведмедиками, бо це все одно божевілля?"

Зрештою, я вибрала щось середнє – зручні джинси, чорний светр і улюблені черевики. Нічого особливого, але водночас не виглядала так, ніби збираюся тікати назад додому після першого ж уроку.

Підходячи до кафе, я відчула, як долоні стали холодними, хоча на вулиці не було так вже й холодно.

"Що, якщо він просто пожартував? Що, якщо там нікого не буде?"

Але коли я відчинила двері, Кирило вже сидів за столиком у дальньому кутку, недбало відкинувшись на спинку крісла й спостерігаючи за мною з хитрою посмішкою.

— Ти прийшла.

Я сіла навпроти й знизала плечима:

— Не було вибору.

— О, вибір у тебе був. Ти могла втекти.

— Могла, — я зробила паузу. — Але не втекла.

Кирило кивнув, ніби саме цього і чекав.

— Добре. Тоді почнемо.

Я нервово глянула навколо:

— А нам не треба… не знаю… окремий зал чи щось таке?

— А для чого? Ми ж не будемо зараз відпрацьовувати падіння у чоловічі обійми чи пристрасні зізнання.

Я гмикнула.

— І що ж ми будемо робити?

Кирило подався вперед, спершись ліктями на стіл:

— Спочатку – теорія.

Я здивовано підняла брови.

— У звабленні є теорія?

— У всьому є теорія, Саша, — він усміхнувся. — А особливо у спілкуванні між людьми.

Я скептично подивилася на нього, але промовчала.

— Давай почнемо з простого, — продовжив Кирило. — Що приваблює людей одне в одному?

Я задумалася.

— Зовнішність?

— Так, але це не головне. Людей приваблюють емоції, які вони відчувають поруч із кимось.

Я насупилася.

— Емоції?

— Так, — він кивнув. — Наприклад, якщо хтось змушує тебе сміятися, ти будеш хотіти проводити з ним більше часу. Якщо хтось змушує тебе почуватися особливою, ти будеш думати про нього. Це базові речі, але більшість людей про них не задумується.

Я повільно кивнула, переварюючи інформацію.

— І що мені з цим робити?

Кирило підняв палець:

— Навчитися створювати потрібні емоції.

Я пирхнула.

— А це не звучить як маніпуляція?

— Ні, якщо ти щира, — він підморгнув.

Я зробила ковток чаю, що офіціантка поставила переді мною, і задумалася.

— А як мені це зробити?

Кирило відкинувся назад і схрестив руки на грудях.

— Почнемо з найпростішого. Уяви, що ти вже приваблива. Що ти впевнена у собі. Що ти знаєш, чого хочеш, і не боїшся цього.

Я скептично подивилася на нього.

— Серйозно?

— Серйозно, — він усміхнувся. — Бо якщо ти сама в це не повіриш, то як у це повірить хтось інший?

Я закотила очі.

— То що, мені просто ходити й переконувати себе, що я суперзваблива богиня?

— Ні, тобі потрібно відчути це.

— І як же мені це відчути?

Кирило хитро всміхнувся:

— От зараз і дізнаєшся.

Він нахилився ближче, його голос став тихішим:

— Перший урок – погляд.

— Що з ним?

— Погляд – це найсильніший інструмент. Коли ти дивишся на когось упевнено, ти вже виглядаєш привабливою.

Я насупилася.

— А якщо я ніяковію і відводжу очі?

— Тоді ти програла, — він підняв брови. — Тому ми зараз потренуємося.

Я напружилася.

— Що, просто дивитися на тебе?

— Саме так.

Я вагалася.

— Це ж дурість…

— Можливо. Але спробуй.

Я зітхнула, зібрала всю свою внутрішню сміливість і глянула йому прямо у вічі.

Сині. Яскраві, насичені, з лукавинкою.

Одна секунда.

Дві.

Три.

Я відчула, як починає горіти обличчя.

— Ти моргнула, — усміхнувся він.

— Це нормально!

— А ти спробуй довше.

Я стиснула губи й знову зосередилася.

Чотири.

П’ять.

Кирило не відводив погляду, і це чомусь змушувало серце битися швидше.

Він нахилився ближче.

— Відчуваєш?

Я ледь проковтнула слину.

— Що саме?

— Напругу.

Я не знала, чи це була напруга, чи просто нерви, але він мав рацію.

— Ось це і є магія погляду, Саша.

Я відчула, як стискаю руки в кулаки.

— Це ж тільки перший урок…

Кирило ледь помітно усміхнувся.

— Так. А ти вже починаєш розуміти, як це працює.

Я зітхнула.

Це точно буде важкий курс.