Гейл Ханімен - З Елеанор Оліфант усе гаразд

Джейні всміхнулася:

— Щорічна лотерея халявних подарунків від дурних клієнтів для Боба. Перше місце — два безкоштовні квитки. Друге місце — чотири безкоштовні квитки…

Біллі зітхнув:

— Точно. Вечір четверга був провальним — благодійний концерт у пабі, за участі маркетингової групи нашого найбільшого клієнта, а ще різноманітні коронні номери від родичів і друзів, які викликали лише зніяковіння. І, що найгірше, з нею!

Усі засміялися. Я не могла не погодитися з такою оцінкою, навряд чи той вечір був сповненим гламуру і розкоші в стилі твору Фіцжеральда.

— У першій половині виступав гурт — «Джонні-якось-там і Піонери-Пілігрими», — який насправді виявився не таким і поганим, — сказав він. — Вони грали переважно авторські композиції, а ще трохи каверів і класичних хітів.

— Я його знаю — Джонні Ломонд! — вигукнула Бернадетта. — Йому стільки ж років, скільки моєму старшому братові. Він приходив якось до нас на вечірку, коли мама і тато були на Тенерифе, він і приятелі мого брата з випускного класу. Закінчилося все тим, що вони забили раковину у ванній кімнаті, якщо я нічого не плутаю…

Я відвернулася, не бажаючи слухати про його помилки юності.

— Хай там як, — мовив Біллі (я помітила, що він не в захваті, коли його перебивають), — їй зовсім не сподобався гурт. Вона сиділа там ніби вкопана, не рухалася, не плескала, нічого. І як тільки вони закінчили, сказала, що їй потрібно додому. Вона не дочекалася навіть перерви, тому мені довелося сидіти решту виступу самому, наче відлюднику.

— Це ганьба, Біллі. Мені здавалося, ти збирався запросити її піти чогось випити, можливо, потанцювати, — зауважила Лоретта, злегка штурхаючи його ліктем.

— Ти така кумедна, Лоретто. Нічого не вийшло, вона кулею втекла звідти. Доки гурт закінчив свій виступ, вона, мабуть, уже сиділа вдома в ліжку з чашкою какао і примірником «Читацького дайджесту».

— О! — зітхнула Ненсі. — Вона не нагадує мені людину, яка читає щось на зразок «Читацького дайджесту». Це має бути щось дивніше, несподіваніше. «Час риболовлі» чи «Караван»?

— «Коні і пси», — впевнено мовив Біллі, — і вона оформила б передплату.

Вони почали хихотіти.

Насправді я також від цього засміялася.

* * *

Я зовсім не очікувала, що вчора ввечері трапиться щось подібне. І від цієї думки ставало ще важче. Я належу до того типу людей, котрим до вподоби все належним чином планувати, готуватися заздалегідь і бути організованими. Це виникло нізвідки. Тому ця подія для мене ніби ляпас по обличчю, ніби удар у печінку, як опік.

Я попросила Біллі піти зі мною на концерт здебільшого тому, що він був наймолодшим працівником в офісі. З цієї причини мені здалося, що йому сподобається музика. Я чула, як інші піддражнювали його з цього приводу, коли думали, що я пішла на обід. Я нічого не знала про цей концерт і раніше не чула жодного з запрошених гуртів. Я йшла туди з відчуття необхідності — я виграла два квитки в благодійній лотереї і знала, що потім колеги розпитуватимуть мене про це.

Я пила кисле біле вино, воно було теплим і вже починало бродити в пластикових стаканчиках, з яких паб змушував нас пити. Мабуть, вони вважали нас справжніми дикунами! Біллі заплатив за мій напій, щоб подякувати мені за запрошення. Про те, що це було побачення, не могло бути й мови. Сама думка про це здавалася сміховинною.

Світло згасло. Біллі не хотілося дивитися інші виступи, але я наполягла на своєму. Ніколи не знаєш, чи станеш ти свідком народження нової зірки, що за виконавці вийдуть на сцену і чи запалять її своєю енергією. А тоді з’явився він. Я приголомшено дивилася на нього. Він випромінював світло. Він сяяв. Усе, до чого він торкався, безповоротно змінювалося. Я сіла на своє місце й підсунулася ближче. Нарешті. Я знайшла його.

* * *

Тоді доля розкрила переді мною майбутнє — мені лише потрібно було дізнатися про нього якомога більше. Музикант — відповідь. Перш ніж впоратися з жахом від звітів на кінець місяця, я вирішила швидко переглянути кілька сайтів, зокрема «Арго» і «Джон Льюїс», щоб подивитися, скільки коштує комп’ютер. Я припустила, що мені вдасться заскочити в офіс на вихідних і скористатися одним з них, але також існував великий ризик, що в офісі буде ще хтось і йому кортітиме дізнатися, що я там роблю. Звісно, це не можна було назвати порушенням правил, але мої справи не повинні нікого турбувати, і мені б не хотілося пояснювати Бобу, як це так я працювала всі вихідні та все одно не спромоглася розібрати величезну купу рахунків, які очікували на обробку. Крім того, у цей час я б могла зробити щось вдома, наприклад підготувати пробне меню для нашої першої спільної вечері. Багато років тому матуся казала, що чоловіки втрачають голову від сосисок у тісті. А ще вона казала, що шлях до серця чоловіка лежить через домашні сосиски в тісті — гаряче, пухке тісто і якісне м’ясо. Я вже багато років не готувала нічого, окрім пасти. І я ніколи не робила сосисок у тісті. Мені здається, це нескладно. Зрештою, це лише тісто й механічно оброблене м’ясо.

Я увімкнула комп’ютер і ввела свій пароль, але екран завмер. Я вимкнула комп’ютер і знову його увімкнула, але цього разу на екрані навіть не з’явилося поле для введення паролю. Починаючи дратуватися, я пішла до Лоретти, нашого офіс-менеджера. У неї є безліч ідей щодо власних адміністраторських здібностей, і у вільний час вона робить огидні прикраси, які потім продає всяким ідіотам. Я сказала, що мій комп’ютер не працює і що я не можу зв’язатися з Денні з відділу технічної підтримки.

— Денні звільнився, Елеанор, — промовила вона, не відриваючись від монітора свого комп’ютера, — тепер у нас новий працівник. Реймонд Гіббонс, здається. Він прийшов минулого місяця, наче.

Вона сказала це таким тоном, ніби я мала це знати. Усе ще не дивлячись на мене, вона написала його ім’я та прізвище і номер внутрішнього телефону на папері для нотаток та передала його мені.

— Величезне спасибі, ти, як завжди, дуже допомогла, Лоретто, — сказала я.

Звісно ж, вона пропустила це повз вуха.

Я набрала записаний номер, але потрапила на голосову пошту: «Привіт, Реймонд тут і не тут. Ніби кіт Шрьодінгера. Залиште своє повідомлення після звукового сигналу. Бувайте».

Я захитала головою з огидою, а потім повільно й чітко промовила:

«Доброго ранку, містере Гіббонс. Мене звати міс Оліфант, я спеціаліст з фінансів. Мій