Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Таємниці, що руйнують

Лукар сів у машину й поїхав додому. Але думки не давали йому спокою, ніби з кожним ударом серця повторювали слова Кейт, які вже вкарбувалися в його свідомість. Якщо він скаже Ділану про дитину – Кейт розповість всю правду. І тоді стая розірветься на шматки в полум'ї війни. Ділан не пробачить жінку, яка вбила його матір.

Але якщо він мовчатиме, Ділан ніколи не дізнається, що скоро стане батьком. Чи має він право приховувати це? Чи не стане ця таємниця ще небезпечнішою, коли випливе на поверхню?

Лукар стиснув пальці на кермі так, що побіліли кісточки. Йому здавалося, що важкість вибору стискає груди, наче залізний обруч. Він уже пошкодував, що взагалі сюди приїхав, що став частиною цієї історії. Але дороги назад не було.

Під'їжджаючи до території стаї, він уже знав, що зробить. Його рішення було прийняте. Він повинен вчинити правильно, чого б це йому не коштувало.

Він вийшов з машини й підійшов до будинку Ділана. Серце калатало, але Лукар змусив себе вдихнути глибше. Він чудово розумів, що Ділан не зрадіє його приходу. Скоріше за все, зустріне з підозрою й холодом. Але вибору не було.

Лукар підняв руку й постукав у двері.

Тиша.

Його пальці здригнулися, коли він знову вдарив у дерев’яну поверхню, цього разу сильніше. Усередині щось загуркотіло – кроки. Лукар відчув, як напружуються всі м’язи. Двері відчинилися.

Двері відчинила Ен. Вона дивилася на нього з осудом.

— Чому прийшов?

— Мені потрібно поговорити з Діланом.

— Він зайнятий.

— Це важливо.

Ен ще кілька секунд дивилася на Лукара, а потім, як ні в чому не бувало, зайшла в будинок і кивнула йому, щоб він теж заходив.

Лукар переступив поріг. Впевненість, яка ще недавно підтримувала його, з кожною хвилиною згасала.

— Спускайся, до тебе гості! — крикнула Ен.

— Хто там?

— Лукар.

— Скажи, що в мене немає бажання з ним зустрічатися.

— Спустися й сам скажи. І взагалі, я тобі не дворецький, — буркнула Ен і, незадоволено зітхнувши, пішла на кухню.

Лукар залишився стояти посеред просторої вітальні. Повітря тут було наповнене теплом і запахом деревини, але він не відчував жодного комфорту. Навпаки, йому здавалося, що стіни тиснуть, ніби намагаючись витіснити його геть.

Згори почувся звук відчинених дверей, потім важкі кроки. Ділан не поспішав. Ймовірно, він зумисне змушував Лукара чекати, даючи зрозуміти, наскільки небажаним був цей візит.

Коли Ділан нарешті з’явився нагорі сходів, його погляд був холодний, а щелепа напружена. Його сірі очі пробіглися по Лукарові, немов оцінюючи, чи варто витрачати на нього час.

— Ти ще тут? — голос його був спокійним, але в ньому відчувалася прихована загроза.

— Нам треба поговорити, — повторив Лукар, намагаючись зберегти рівний тон.

Ділан повільно спустився на кілька сходинок і схрестив руки на грудях.

— І про що ж таке важливе ми повинні говорити? — у його голосі з’явився сарказм.

— Це стосується Кейт.

Ділан ледь помітно напружився, але на обличчі промайнуло щось більше, ніж просто роздратування.

— І що з нею? — запитав він, хоча в голосі вже не було тієї байдужості, з якою він говорив раніше.

Лукар важко вдихнув.

— Вона вагітна.

Кімната наповнилася гнітючою тишею. Навіть шум, що лунав з кухні, здавався далеким і нереальним.

Ділан не рухався. Лише дивився на Лукара так, ніби той щойно сказав щось абсолютно безглузде.

— Що?..

Лукар кивнув.

— І дитина твоя.

Ділан зробив ще один крок униз, але тепер його рухи були повільними, майже механічними.

— Це якийсь жарт?

— Ні.

Здається, у ту мить щось зламалося. У повітрі зависла напруга, схожа на передгрозову тишу.

Ділан опустив погляд, наче намагаючись усвідомити сказане. Його руки, які ще секунду тому були спокійно схрещені, стиснулися в кулаки.

Ділан важко вдихнув, намагаючись стримати емоції, які вирували всередині нього. Його очі звузилися, а губи стиснулися в тонку лінію.

— Ти впевнений? — повторив він, і цього разу його голос звучав більш жорстко.

Лукар провів рукою по волоссю, відчуваючи, як зростає напруга.

— Я поїхав до неї поговорити… Хотів попросити пробачення, — його голос трохи затремтів, але він швидко взяв себе в руки. — Але коли побачив її, то зрозумів, що вона вагітна.

Ділан зробив крок уперед.

— І?

— Вона має на мене дещо, — зітхнув Лукар, відводячи погляд. — І поставила умову: якщо я скажу тобі про дитину, то вона розповість тобі… це.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍