Костянтин Гончаренко - І прийшов вогонь, Костянтин Гончаренко

  - Стільки людей… - прошепотів вражено Бернард . – Стільки людей загинуло.

 - Стільки людей ви вбили, - поправила його Марта і глянула на годинник. Вісімнадцять і вісім. Аварійна команда могла вже вирушити, але пробитися вниз їм буде нелегко. В неї ще був час.

 - Я? Ми… це просто чиясь помилка! – закричав Бернард. – Скоріш за все програмісти переплутали ключ доступу до корпоративних імплантів з ключем об’єкта. А далі…

 - Та годі вам. Ви навчали свій ШІ роками максимально швидко розповсюджуватися між мізками мавп та інших тварин, використовуючи їх мозок як базу для розширення мережі. Те, що якась версія врешті знайде шпарину в захисті стандартних імплантів та втече в мережу, було легко передбачити. Тим паче, що ви йому сильно допомогли. – перебила Марта професора. – Отримавши відразу сотню чи дві мізків разом з імплантами, ШІ почав прогресувати набагато швидше, чи не так? Вийшов з глухого куту, на який ви скаржилися Джорджу останні півроку? Адже сотні людських очей та рук це набагато краще, ніж три-чотири пари лап шимпанзе?  

 - Та що ви взагалі розумієте, ви ж усього-на-всього охоронниця! – закричав нервово Бернард.

  - Перша фаза йде зараз лише тринадцять хвилин, Бернард. – тихо сказала вона і професор вражено замовк.

  - Тож я б  привітала вас з успіхом, але не розумію, як би ви скористалися його плодами. Начальник проекту перед самим інцидентом вимкнув імплант і сховався у вбиральні порожнього поверху – невже ви думали, що хтось настільки тупий, щоб не зрозуміти, що сталось? – додала Марта втомлено. – Навіть якщо б ви підчистили всі логи…

  - Я нічого не скажу під запис! І взагалі, я вимагаю, щоб ви вивели мене звідси! Негайно! Ваш обов’язок мене врятувати, так рятуйте! – злісно закричав Бернард.

  Марта здивовано закліпала очима.

 - Але я не збираюсь нікого рятувати, Бернарде. – сказала вона тихо. – Триста дванадцятий стирає особистості повністю, тож рятувати нікого. Всіх, хто залишився людьми, вже врятовано. Крім вас. Але від вас мені потрібен лише ключ. Ключ від панелі.

  Тільки тепер, вочевидь, професор помітив, що навколо нього аварійне освітлення і зблід, зрозумівши, нарешті, що відбувається.

 - Ви використали «червоний» код! – прошипів він на Марту. – Та як ви смієте! Ви знищите все! Десятки років праці, сотні жертв – і все дарма? Ось вам, а не ключ!

  І він, враз втративши всю свою інтелігентність, показав Марті непристойний жест. Очі його блищали праведним гнівом.

  - Добре. – сказала Марта і підняла «глок». – В мене немає на це часу.    

  - Мене не залякати! – сказав Бернард презирливо і впав. На стіл позаду нього плеснуло червоним та жовтуватим.    

  - А я і не збираюсь. – сказала Марта, і, нахилившись до тіла, витягла другого ключа з нагрудної  кишені халату, де він і мав за правилами зберігатися.

  Резервна панель була зовсім близько, в реакторній. Ніхто не думав, що нею хтось колись  скористається. Якщо б і дійшло до «червоного коду», то вмикати руйнацію підземних рівнів треба було з безпечного горішнього поверху. Просто така була інструкція – зарезервувати все. Зокрема систему самознищення.

  Відкриваючи панель, вона не відчувала майже нічого, навіть люті на Бернарда, тільки втому та смуток. Її доньки не хотіли її бачити, винуватячи у всіх гріхах світу, і вона справді заслуговувала на таке  ставлення до себе – вона це знала. Але вона все ще любила їх і не могла дозволити монстру, якого створив Бернард, виповзти на поверхню і почати розповсюджуватися, все пришвидшуючи свій прогрес, по всій планеті. Чим більше мізків – тим швидший прогрес, тут професор точно не помилився – вона сама побачила, як прискорюється переробка людей в частки з кожним новим тілом, яке отримував ШІ.

  Вона ніколи не дізнається, чи врятує вона зараз людство чи може просто знищить геніальний винахід, оплачений вже стількома життями. Але їй варто було уявити Лору, що лежить, втупившись мертвим поглядом у застібку і вивчає, як та робить «вжжик» назад і вперед, і будь-які сумніви щезали.

  Марта вставила ключі в панель. Повернула. Натиснула червоний перемикач.

  І прийшов вогонь.

Кінець