Ольга Томашук - Чорничне Диво, Ольга Томашук

А рано-рано вранці вона прокинулась від якогось шурхотіння. Шух-шух, шух-шух... Маленька киця насторожилась. Шух-шух, шух-шух... Її носика торкнувся знайомий, солодкий запах молока. Чорничка не витримала і вилізла з під куща. Пішла на запах і недалеко побачила якусь невідому штуку. Ця штука була сплетена з якихось гілочок, а зверху мала ручку. Чорничка вирішила зазирнути туди, а зазирнувши побачила молоко. Няяяяаам! Нарешті вона поласує смачненьким. Бо ягідки та черв'ячки зовсім не для неї.

Старенький, сивий дідусь рано-рано з ранку пішов збирати чорниці. Вдома, щоб не будити онуків він вирішив не снідати. Тому взяв з собою молоко та хліб, поклав до кошика і аж ніяк не очікував, що йому доведеться з кимось ділитись. Він і не помітив як Чорничка крадькома, потихеньку залізла в його кошик і без дозволу поснідала молоком. Шурх-шурх – шурхотів дідусь. Ням-ням – їла молочко Чорничка. Її животик круглішав, а оченятка почали закриватися. Замуркотіла, задоволена заснула. Старенький вирішив відпочити та поснідати. Сів на землю зазирнув у кошик, а там... А там спало маленьке чудо, яке невідомо звідки взялося у лісі. Дідусь посміхнувся. Ото  він вдало сходив в ліс по чорниці. Він обережно взяв Чорничку в руки і потихеньку, намагаючись не розбудити її поклав собі за пазуху. Він обережно поклав всі зібрані чорниці у кошик і потихеньку почовгав додому. Ото буде сюрприз онукам!

Чорничка нібито і підозрювала, що щось відбувається, але пахло смачним молочком і чимось таким рідним. Що вона вирішила не прокидатись, та й ніякої небезпеки маленька не відчувала. Дідусь прийшов додому перебрав та помив чорниці онукам до сніданку. Склав все гарно по тарілочкам. Поставив сніданок на стіл. А на середину столу поклав подушечку, а на подушечку маленьку Чорничку. Онуки прокинулись та пішли снідати. Від побаченого у них просто перехопило погляд. Серед тарілок з чорницями лежало маленьке Чорничне диво. Кругленьке як ягідки. Діти вирішили не лякати малечу, тому сіли чемно, як ніколи, снідати.

Чорничка прокинулась від дивних звуків. Відкрила очі та злякалась. Де це вона? Хто це?! Що це?! Підскочила і побігла перевертаючи все на своєму шляху. Мало не звалилася зі столу. Але турботливі, старі руки встигли вчасно підхопити її. І Чорничка здивувалась. Страх пройшов. У цих руках вона нічого не боялась. Їй було так затишно, так добре, так безпечно. В цей момент вона зрозуміла, що вона нарешті вдома. Вона дійшла туди, куди так сильно тягнуло, так кликало її власне серце.

Дідусь спочатку було думав віддати кошенятко онукам. Думав, нехай заберуть у місто, там разом їм буде веселіше. Але глянувши в ці круглі очі, він зрозумів, що пропав. Зрозумів, що нікому і ніколи не віддасть. Зрозумів, що тепер він ніколи не буде самотнім, зрозумів, що зустрів маленьку, рідну душу. І тепер він мусить про неї подбати, а вона буде у відповідь теж про нього дбати і тихенько муркотіти на вушко.

Тепер у Чорнички є свій власний дім. А в ньому м'якенькі подушки з пухнастого пір'ячка. А ще завжди смачненьке молочко. І смачна курочка. А ще вони тепер разом з дідусем ходять разом за чорницями для онуків. І їм весело разом. Дідусь завжди щось розповідає і хоч Чорничка майже нічого не розуміє, вона тішиться від того, що він усміхається. Поки дідусь збирає ягідки пухнаста бігає за метеликами, ходить в гості до своїх друзів колючок. Але тепер вона дуже уважна! Завжди вертається назад, до дідуся, ще до того як він збирається її покликати. Бо рідну душу втрачати не можна!

А взимку, довгими, холодними вечорами, вони будуть сидіти разом біля гарячої, натопленої печі та пити тепле молоко. Хтось з медом, а комусь і так смачно. Дідусь буде розказувати свої історії, а Чорничка буде муркотіти та у відповідь дарувати своє тепло. А дідусь дивлячись на своє Чорничне пухнасте диво, буде радіти, що знайшов і не загубив його –Диво! Муррррр.

Кінець