Максим Голубєв - Будинок бажань, Максим Голубєв

Олегу ставало все моторошніше. Кожна з цих історій нагадувала про те, як небезпечними можуть бути бажання. Здавалося, цей будинок ніби насміхався над своїми мешканцями, даючи їм те, про що вони мріяли, але водночас забираючи щось не менш важливе. Спільна доля мешканців, ці парадокси та збіги, утворювали навколо під'їзду особливу, майже містичну атмосферу, ніби будинок сам вирішував, кому що дати і що забрати натомість.

Олег усе більше відчував, що потрапив сюди не випадково.

Після розмов із сусідами Олег усе більше замислювався над тим, що відбувається в цьому будинку. Кожна історія, яку він чув, відгукувалася у його власній пам'яті, знову й знову повертаючи його до того випадкового бажання про підвищення. Він тепер ясно бачив: усі мешканці будинку отримували те, про що мріяли, але ціна за їхні бажання завжди була несподіваною, іноді навіть руйнівною. Наче сам будинок виконував їхні бажання, але додавав свій власний примхливий нюанс, який спотворював задумане.

Олег не міг позбутися думки, що, можливо, можна було б вплинути на це явище, уникнути тієї жорсткої «виправки», яка супроводжувала кожне здійснене бажання. Йому хотілося вірити, що справа в неточності формулювань, у випадковості або у надто загальних словах. Можливо, якби він ретельно обміркував свої слова, побажання справдилося б так, як він того хоче?

Олег відчував, що йому потрібно експериментувати, щоб зрозуміти, як саме працює цей дивний феномен. Але побоювання знову зазнати втрати тримало його від необдуманих вчинків. Думки роєм крутилися в голові, зважуючи всі можливі формулювання і наслідки.

Одного вечора, сидячи у своїй тепер порожній квартирі, він вирішив спробувати щось невелике, дрібязкове, аби не ризикувати чимось важливим. Він згадав, як нещодавно загубив ключі від поштової скриньки, і тихо прошепотів, майже з іронією:

— Я хочу, щоб мої ключі знайшлися. І щоб це нічим мені не зашкодило.

Він говорив повільно, уважно підбираючи слова, ніби звертався до якоїсь невидимої сили, яка могла прислухатися до нього. Наступного ранку, виходячи з квартири, він раптом побачив ключі на підлозі біля дверей — точно ті, які він загубив. Вони лежали в тому місці, де він уже не раз шукав, але тепер вони були тут, наче хтось їх спеціально поклав на видне місце. Олег відчув прилив полегшення, подумавши, що, можливо, це справді спрацювало.

Повернувшись додому ввечері, Олег відчув у під'їзді густий запах диму, а повітря було просякнуте кіптявою, що осіла на стінах. Біля поштових скриньок він зупинився, здивований тим, як сильно вони постраждали: його власна скринька та сусідні навколо неї почорніли від вогню, фарба здулася пухирями, обгоріла і лущилася шматками. Всередині — лише обвуглені рештки листів та рахунків, які накопичилися там за кілька останніх тижнів. Усе, що він сподівався знайти, перетворилося на попіл і кілька крихких клаптиків, майже нечітких і невпізнаваних.

Олег стояв посеред задимленого під’їзду, відчуваючи дивну суміш полегшення і тривоги. Мабуть, це зробили діти чи якісь хулігани, але чомусь усе виглядало так, наче навіть його маленьке бажання не могло здійснитися без цієї дивної, непередбачуваної "виправки".

Він зрозумів: навіть коли бажання формулюється чітко і обережно, будинок завжди знаходить спосіб забрати щось натомість.

Олег вирішив продовжити експериментувати, намагаючись формулювати свої бажання обережніше, зважуючи кожне слово. Замість великих прохань він обмежувався дрібницями, сподіваючись, що менші бажання не призведуть до серйозних наслідків.

Одного разу він вирішив загадати отримати премію на роботі. Це здавалося досить безпечним проханням, і він був упевнений, що чітко сформулював своє бажання. За кілька днів керівництво оголосило про премію для всієї команди, і Олег з полегшенням подумав, що цього разу обійдеться без жертв. Однак, коли наступного ранку він їхав у метро, його відволік телефонний дзвінок, і в цей момент якийсь злодій витягнув із його кишені гаманець, забравши всі отримані гроші. Усе повторювалося: бажання здійснилося, але обійшлося в непередбачувану ціну.

Іншого разу Олег, уже з певною іронією, загадав бажання випити хорошої кави, просто як жарт, сподіваючись, що нічого поганого від цього не трапиться. Того ж дня один із колег приніс до офісу свіжообсмажені зерна кави з якоїсь престижної кав’ярні, і всі мали нагоду насолодитись ароматним напоєм. Олегу навіть здалося, що цього разу йому вдалося обійти підступність будинку.

Але варто було йому підняти горнятко, щоб зробити перший ковток, як його рука випадково смикнулася, і гаряча кава виплеснулася просто на нього. Напій вмить обпік йому руку, і Олег рефлекторно відкинув чашку, але це лише погіршило ситуацію — уся передня частина його нового костюма вкрилася темними плямами від кави, які ніяк не піддавалися очищенню. Костюм, у який він щойно придбав було безнадійно зіпсовано, а на руці залишився червоний болючий опік, який ще довго нагадуватиме про цю "пригоду".

Ще якось, утомлений від нещодавньої черги невдач, Олег зітхнув і подумав, як добре було б знайти нових друзів, людей, які допомогли б йому відволіктися і, можливо, принесли б у життя трохи легкості. Через кілька днів бажання почало здаватися реальністю: він випадково познайомився з компанією людей, які одразу здалися йому доброзичливими, веселими й активними. Вони часто запрошували його на зустрічі, організовували вечірки, і Олег почав відчувати, що нарешті знайшов те, чого так довго прагнув, — справжніх друзів.

Однак через деякий час він став помічати, що їхня дружба мала дивний підтекст. Нові знайомі невимушено, але наполегливо схиляли його до участі в «бізнес-можливості», яка, як вони пояснювали, обіцяла швидкий дохід і майже без зусиль. Спочатку Олег був зацікавлений, але згодом помітив, як часто розмови зводилися до грошей, а нові «друзі» переконували його вкласти чималу суму, обіцяючи величезні прибутки.

Зрозумівши, що це схоже на фінансову піраміду, він відмовився брати участь і різко дистанціювався. Розуміння того, що його просто намагалися використати, боляче вразило Олега, залишивши по собі гіркий осад. Настрій був зіпсований, а легка надія на дружбу змінилася відчуттям розчарування і ще більшої самотності, ніж до знайомства.