Vasyl Shyrman - Ставлення до смерті, Vasyl Shyrman

Чернетка №3 “Прикладна магія”

“…Ми знаємо, що рано чи пізно помремо, і смерть неминуча. Проте, зіштовхуючись із цим феноменом, ми відчуваємо страх і намагаємося не думати про це. Є якась ілюзія, що це станеться не скоро або не з нами. Деякі взагалі поводяться так, наче вони безсмертні. Попри це, ми прагнемо продовжити своє життя, вибудовуючи стіну з установок про здоровий спосіб життя та довголіття.

Нам варто задуматися про два важливі факти про смерть. По-перше, завдяки усвідомленню нашої смертності ми живемо. Саме смерть є двигуном нашого існування. По-друге, смерть — це не кінець життя, а лише початок нового. Це схоже на те, як ми вдень не спимо — живемо, а вночі спимо — вмираємо. Так насправді смерть є сном перед пробудженням у новому народженні.

Наша засмученість та зневіра більше пов'язані з жалем, що той, хто пішов, більше не буде з нами. Це схоже на дитячу егоїстичну любов, переплетену з почуттям власництва. Що ж до сліз, то вже доведено, що вони є проявом жалю до себе насамперед.

Ми, наче, проводимо постійну асоціацію з собою, натягуючи на себе ситуацію чи обставини. Тому сльози жалю, побачивши страждання, біль або смерть, як нам здається, викликають співчуття до інших. Безліч експериментів і досліджень доводять, що це, перш за все, наша особиста асоціація, не більше. Якщо людина не пережила подібний досвід, вона рідко проявлятиме жалість, а тим більше сльози на чуже горе.

У магії цей принцип є основним. Смерть — наш союзник, говорив Дон Хуан у книгах Кастанеди, наголошуючи на незвичайній самодисципліні, що виникає з розуміння суті смерті. Ми стаємо діяльнішими, прагнемо осягнути більше, проживаючи день за днем як останній. Смерть і страх смерті є двигуном життя, саме це спонукає нас щодня вставати і робити щось для виживання.

Багато людей, ставши перед лицем смерті, змінювали свій світогляд і таким чином позбавлялися приречених хвороб, ставали героями, перемагали там, де це здавалося неможливим. Варто подумати про те, що смерть — це не приреченість і безвихідь, а двигун прогресу для кожного з нас. Долаючи труднощі, ми щоразу вмираємо для відродження нового; ми щоразу стаємо новими після вмирання. Ми змінюємося, цивілізація змінюється, людство і планета проходять через вмирання та народження і це нас розвиває, хоч і не завжди помітно…”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍