Влад Заводський - Пригоди в Райлівцях Поневолення, Влад Заводський

– Зайдемо, – погодилася Люба Іванівна. – А що нам у ньому робити?

– Ви спочатку зайдіть, – відповіла Оля, – якщо звичайно вдасться це зробити, потім вже побачите. Якщо у вас, груба та висока пані, чогось вимагатиме – зразу ставте її на місце.

Раптом за вікном, на підвіконні, з’явився чорний ворон, і постукав дзьобом у вікно. Цаплінська почула цей звук і сказала:

– Не бійся, Олю, це Древній. Шукає мене, напевно їсти хоче.

– Не знала, що ви тримаєте ворона, – сказала здивовано Оля.

– Не те, що тримаю, – підкреслила Люба Іванівна. – Він є абсолютно вільним птахом. Живе у мене на дачі та коли хоче вилітає. Кури в мене виходять тоді, коли я їх випущу, а він має вільну шпарину та летить через неї.

Люба Іванівна і Віра прийшли у зазначений заклад. Але бабуся стала так, щоб її не помітили при вході, а Віра підійшла до дверей. Дівчина не пройшла й кілька кроків, як із дверей кафе вийшов поліцейський зі словами:

– Масковий режим, друзі, – сказав він дівчині та вказав рукою на розворот. – Хочеш получити штраф – будь ласка.

Слідом за ним вийшла власниця – Дарія Достойна.

– Не впускайте її, Петре Романовичу – звернулася вона до нього. – Щоб зайти в моє кафе, потрібно показати сертифікат щеплення від вірусу Ficedulasoul. В іншому випадку, сюди не зайдеш.

– Де в Конституції Родючини написано, що я маю получити штраф за те, що в мене немає маски? – запила їх Віра. – І де в ній пише, що я маю показувати продавцеві документ, в якому пише чи я вакцинована?

– Подивіться-но на неї – сказала, сміючись Дара. – Це нікчемне дівча мудру з себе показує. Позорище убоге… Худеньке, низеньке, риженьке, хмуре та ще й дурненьке. Вакцинуйся, дівчинко, а не жмурся мені тут. Може мудрішою станеш. А зараз іди собі лісом, поки я добра.

– Не вчи мене, що я маю робити – сказала спокійно дівчина.

– Не легко, Петре Романовичу, – звернулася вона до поліцейського.  –Дурнувата ця дівчина, і бабу дурну має. Та, в свою чергу, має дебільну Хмарецьку, яка осмішилася перед людьми, пішовши зі своєї посади. Проміняти голову на лікарку – вкрай дебільний поступок.

Після ганебних слів власниці, Люба Іванівна вийшла з тіні.

– Доброго вечора, – звернулася вона до них. – Чому це ви мою внучку не пускаєте в кафе, а вимагаєте у неї маски і сертифіката?

– Люба Іванівна, – звернулася до неї Дарія, – покажіть мені документ, в якому зазначається, що ви вакциновані від Ficedulasoul.

– А ти, мерзото, свій покажи! – крикнула Люба Іванівна. – Не досить Віру всяко обзиваєш, і в мене ще сертифіката вимагаєш?! Заразо клята, совісті не маєш! Яка була, така і залишилась. По морді видно, ще і підживилась. Подругу кращу зрадила і все. Хіба ж те золото навчить тебе? Купила ти за нього це кафе. Господь тобі заплатить і за це!

– А може нехай вони проходять? – запитав, вагаючись поліцейський.

– Куди проходять? – спитала його власниця. – Не пускай цих двох нахаб. Тільки з документами. Не хочуть, то виведи їх звідси.

– Як скажете, пані Дарія, – погодився поліцейський. – Віра та Люба Іванівна. Ідіть, будь ласка, мирно звідси. Не хочу силою вас виводити.

– Слухай, мерзотнику, – звернулася до нього стара. – Ти Шмигаль Петро Романович, який має сидіти в тюрмі, а не бути на волі. Не знаю хто тебе, гаде, випустив, але якщо ти застосувавши силу, підеш проти наших прав, то це для тебе погано закінчиться. Я не жартую.

– А не пішли би ви подалі? – запитав поліцейський Цаплінську.

– Ти, негіднику, догрався, – погрозила йому стара. – Якщо проти тебе справедливості немає і ти, паскудо, на волі, то я сама зроблю цю справедливість. Тому, що дію в темряві, для того, щоб служити світлу.

Свиснула і з дерева вилетів чорний ворон, який вдарив кігтями Шмигаля по обличчі та полетів собі далі. Наляканий і поранений поліцейський забіг у кафе, витираючи кров з лиця. Дарія також налякалася, але вирішила стояти на місці.

– Що це за чаклунство? – здивувалася власниця.

– Хочеш на тобі попробую? – запитала стара.

– Обійдуся, – відповіла Дара. – Даю слово, нікому не розкажу про таке.

– Вибач, Віро, – сказала внучці Люба Іванівна, – за те, що довелося тобі це побачити. Ти знаєш, що у твоїй присутності я так не поступаю, але коли хтось нагло, підло і бездушно плює тобі в душу, вимагаючи в тебе незаконно документа і обзиває тебе як хоче, тоді і в мене терпець не вічний. Не можу просто дивитися на те, як якісь гади знущаються над моєю внучкою, топчучи її права, гідність, честь і душу.

– Добре, Люба Іванівна – погодилася власниця. – На відміну від вас, я вакцинована і можу показати вам свій сертифікат, хоча згідно закону не зобов’язана цього робити. І ви не зобов’язані. Так що проходьте.

– Хвилину назад ти говорила зовсім інше, – нагадала їй Цаплінська. – Не треба мені твого паперу. І заходити у твоє кафе щось перехотілося.

– Дарія, – звернулася до неї Віра. – Ти згодилася на то, щоб тобі вкололи рідину, яка ніби одне лічить, а друге не просто калічить. Ти можеш себе чути дуже добре і казати, що ти повністю здорова. А що скаже твоя душа? Що скаже твій розум, коли будуть тобою керувати? Що скаже Дух Святий, який у тобі? Що скажеш ти, коли взнаєш, що через укол, який тобі вкололи, ти продала свою душу? Я розумію, що багато хто скаже, що я не добре говорю, багато хто буде казати, що в мене розуму нема. Але щоби хто не говорив про мене, я знаю що роблю, і вірю, що це правильно. Люди знають, що Фіцедула нищить їх тіло, але не всі знають і розуміють, що вакцина від неї, забирає в прірву їхню душу.