Міланте Готем - Коли часу обмаль.Спокута, Міланте Готем

— Від вбивці мені нічого не треба, — жінка поглядом була готова розірвати Арсена. Її рана ще боліла, а він наче гострим лезом розколупував її знов і знов.

— Я помираю, дозволь мені… 

— А моєму чоловіку ти дозволив? Куди ти дівся, коли на нього нападали кредитори? Ти не просто зламався, Арсене, ти зрадив, — голос Аліни лунав крижаним вітром, що проникав крізь товщу його виправдань.

 — Ти зрадив його й мене. — Арсен намагався стримати дихання, аби не втратити контроль, та здавалося, що кожне її слово давило до землі, мов бетонна плита. — Я мала подати на тебе в суд,  щоб ти гнив у в'язниці. Ти вбив його своєю бездіяльністю. От якої спокути ти заслуговуєш.

Арсен прикусив губу, спочатку він дійсно не виходив на зв'язок і запивав горе алкоголем, але потім потрапив у лікарню. Саме тоді він вперше побачив постать. Смерть торкнулась холодним цілунком чола.

Йому не вистачало повітря. Серце стискалось, він відчував себе викинутою прибоєм рибиною, що обвітрюючись, билась на березі. 

Аліна не давала йому шансів, більше не дивилася на нього. Для неї він був лише тінню минулого, яку вона більше не могла стерпіти поруч. Арсен відчув, як у ньому щось ламається. Він знав, що вона має рацію, але йому було нестерпно чути це від неї. Тому він відступився, полишив її, але не провалля між ними. Повернувшись додому, він довго розглядав стару світлину. Відчув, як спогади повертаються потоком. Молодий Віктор усміхався, з фото обіймаючи Арсена та Аліну за плечі. Той Віктор ніколи б не міг подумати, що його життя зламається так раптово. «Ми були щасливі й вільні. Як я міг усе це зруйнувати? » — Арсен відчув, як на очі навертаються сльози. Друзі молодими були амбітні та мрійливі, знали чого хочуть і досягали цілей, а світ здавався нескінченним. Так чому одна рокова похибка привела до трагедії?

— Я думав, що роблю краще для всіх нас, — пробурмотів чоловік до світлини. — Пробач мені, друже.

Відповідь прийшла не одразу, його привернув диплом на світлині. Арсен вирішив вписати Вікторова сина поруч зі своїм в заповіт, прописати юридично частку грошей покладену на депозит до повноліття, яка мала перекрити витрати на поховання батька та примножитись завдяки відсоткам. Він не міг змінити минуле хлопчика, але міг хоч трохи вплинути на  майбутнє.