Герцог Фламберг - Тіні на Поліссі, Герцог Фламберг

– Може, це якась секта? – запитав Андрій, намагаючись звучати впевнено, хоча сам не вірив у цю версію.

Петро Іванович похитав головою. – Ні, пане детективе, – відповів він, його голос був спокійним, але в очах читалася втома. – Тут ніяких сект нема. Люди прості, вірять в Бога і в старі звичаї.

Андрій здригнувся. Старі звичаї? Ці слова насторожили його. Він згадав про розповіді місцевих про русалок і лісовиків. Може, ці вбивства якраз і пов'язані з якимись давними віруваннями?

Наступні кілька днів Андрій провів у безперервних пошуках. Він обшукував ліси, оглядав береги річки, допитував кожного жителя села. Люди зустрічали його з недовірою, але все ж таки розповідали все, що знали.

– Я бачив, як вона йшла до лісу ввечері, – згадував старий дід, сидячи на лавці біля хати. – Була така гарна, мов яблунька в цвіту. А наступного дня її знайшли мертвою.

– А ви нічого не чули? – питав Андрій, намагаючись розгледіти хоч якусь підозру в очах старого.

– Ні, синку, нічого. Все було тихо, як у могилі.

Андрій відчув, як його терпіння вичерпується. Всі свідки розповідали одне й те саме: ніяких шумів, ніяких криків, ніяких підозрілих осіб. Здавалося, вбивця з'являвся нізвідки і зникав так само безслідно, не залишаючи після себе жодних слідів.

Одного вечора, сидячи біля багаття, Андрій помітив, як місцеві жителі поглядають на нього з побоюванням. Вони бачили в ньому не просто детектива, а представника іншого світу, який намагається проникнути в їхні таємниці. І це його лякало. Він розумів, що чим глибше він копає, тим більше загадок постає перед ним.