Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

class="main_text" lang="uk-UA">Запостив селфі зі студії, написав, що зранку зарядився бадьорістю в програмі… А як вона називалася? Спробував пошукати, не знайшов. Тому просто додав косий напис «OnAir» і тепер сидів, рахував лайки. 

Шість одразу. Це — топфани, і всі — жінки, які слідкували за Ванею з початку його участі в «Таланті». Тоді як з неба впало дванадцять тисяч підписників. Зараз лишилося шість тисяч, по лайку з кожного штуцера — на тобі. Відкрив новини — біткоїн відіграв вчорашнє падіння. Закрив. Поки думав, чи взяти чаю, — він дешевший, — телефон ожив: прибув Трушин. Нарешті. 

Гєна пихато став на зупинці, тупо забивши на потреби людства. Тролейбус чекав у лівій смузі, за ним надривалися заблоковані машини, та Гєні було однаково. Він посміхався через скло й не зважав ні на що. Червоніючи від шалених сигналів заблокованих автівок, Ваня підбіг до дверцят, скрутився креветкою та швидко сів на переднє сидіння. 

Трушин нарешті звільнив зупинку — повільно виїхав на дорогу й простягнув руку Вані: 

— Ну шо, как ефір? 

Ваня привітався, скоса глянув на магнітолу — звідти Боярський співав про те, що «опять скріпіт потьортоє сєдло». Уже ж кілька разів розказував директору анекдот про грузинського вчителя музики, який додавав до фрази «по-ра-по-ра-по-радуемся» зайвий склад й виходило «порадиваємся», але для Трушина це було заважко — долі, склади, ноти. А «мушкетерів» той слухав постійно, бо Гєна смаків не змінював з дев’яностого року й не приховував цього. 

— Ти не слухав? — питанням на питання відповів Бронзовий Голос, трохи дорікаючи директору за невідповідність статуту. Та Трушин зреагував на це так само, як і на сигнали навколишніх клаксонів. Тобто ніяк. 

— Та шо я — больной, шоб такую пургу слушать? 

Хоча Ваня знав, що той слухав. І Гєна знав, що Ваня знає, — така вже гра в дорослих, в артиста та його імпресаріо. 

— Падло. А чого не сказав, що вони Кіпєлова зарядять? 

— А шо ім заряжать? Нам надо напомінать. 

— Ти ж знаєш… — Ваня намагався дібрати слова, дивлячись перед собою. — Я б не поїхав, якби знав. 

— Ну, нє начінай! Ефір нужен? Нужен. Я етой Богатирісє говоріл: может, по фірмє чего-то, у малого англійскій нормальний. А она упьорлась — пусть «Свободєн» пойот. Ну, «Свободєн» — так «Свободєн». Работа нужна? 

— Нужна, — сумно погодився Ваня й узяв до рук телефон — перевірити лайки. Вісім. Зайшов тоді з акаунта Лесі Петренко, накинув дев’ятий. Хоч так. Та Гєна лишався винен, тож Ваня спробував скористатися з нагоди: 

— Чуєш, перше число післязавтра. Кредит... 

— Телесик, — почав Гєна (залежно від контексту, Ваня в нього бував і царевичем, і Грозним, а іноді й дураком. Телесик — щось нейтральне, коли директор не хотів його ображати). — Я ж говорил, шо Іра отак сєструхе подкінула пєрєбіться, а той карту заблокіровалі, і всьо — голяк пятий мєсяц. Ну потєрпі. 

— Я терплю, — приречено погодився Ваня й розповів про ефір — пихату Богатирісу, дурного полупокєра й симпатичну редакторку. Трушина зацікавив тільки жарт про яйця — тут він так поржав, що навіть Ваня усміхнувся. Нічого не поробиш — цільова аудиторія. Саме вона. 

* 

Вони понад годину тягнулися через центр до палацу «Україна». Там сьогодні канал з одинадцятої знімав своє новорічне шоу, й Ваня, на правах колишнього переможця «Таланту», мав привітати глядачів зі святами та попрацювати віп-масовкою — посидіти в компанії зірок у передніх рядах, поплескати, відіграти обличчям захоплення, щастя та радість. Знайома діяльність — ходиш, ловиш камери, пропонуєш себе. Робиш все те, що тебе потроху вбиває. 

Досвідчений Трушин навіть не намагався припаркувати авто на вулиці біля службового входу — одразу повернув у подвір’я. Перший двір був забитий, проте в наступному, під глухою стіною, знайшлося місце якраз для однієї автівки. Ваня був більш ніж упевнений, що, якби він сам паркувався, цього місця б не лишилося. Так завжди випадали карти. Він би нервувався, кружляв тим двором і нарешті став би бозна-де, за прокуратурою, серед великих блискучих чорних сиріт. 

Проте спокійний та задоволений Гєна (ніхто не підіпре) акуратно розвернувся в тупику, запаркувався так, щоб зручно потім виїхати — словом, поводився так, ніби це місце чекало саме на нього, й, можливо, так насправді й було. До одинадцятої ще лишалося трохи часу, тож можна було б посидіти в машині, обговорити справи, хоча Трушин вже рвався до бою — десь вирував натовп, і йому треба було якомога швидше опинитися там, де відбувалися дії, що приводять до грошей. Його грошей. 

— Шо ти одєл? — спитав Гєна, коли вийшов з машини. Ваня якраз намагався протиснутися вздовж стіни, не подряпавши дверцята директорової «шкоди». 

— Піджак, ти ж казав, — прохрипів Бронзовий Голос і відчув, як під ногою щось м’яко булькнуло. Калюжа. Щоб тебе. Біла кросівка «рібок» майже повністю в болоті. 

— Да, Ванєчка, нєнадолго тєбє етой хуйні хватіло, — весело обізвався Трушин, знову відчинив дверцята та почав ритися в бардачку. Знайшов вологі серветки (напевне, раніше поцуплені на якомусь заході, з райдеру). Ваня впер ногу на колесо й почав витирати кросівку, аж тут позаду різко загудів клаксон. Гучно, на все підворіття. 

«Блін, ми комусь проїзд перекрили», — сумно подумав Бронзовий Голос, обернувся й побачив чорний «кубик» з двома радісними обличчями за лобовим склом. Перше — це водій, лисий штимп з бородою, що схожий на кавказця, а друге — співачка Лапа, яка щойно потрапила у півфінал цьогорічного «Таланту» і явно йшла на виріст, якщо не сказати — на нерест. 

Сьогодні вона була в яскравій фіолетовій перуці, що, за ідеєю, мало натякати на схожість з Леді Гагою. 

— Шо, в гамно вступили? — потенційна зірка опустила скло й висунулась усією перукою на вулицю. 

— Я — нє, — рішуче заперечив цю версію Трушин й навіть зробив крок вбік, аби наочно підкреслити свою непричетність до інциденту. 

Ваня мовчки дотирав кросівку, а Гєна підійшов до «кубика», аби привітатися й пояснити, що в підворітті місць немає, а тоді став керувати кавказцю, як акуратно здати задом. Коли артист нарешті переконався, що зовнішній вигляд обох частин зіркового взуття зрівнявся (а всередині нехай хлюпає, кого цікавить, що там усередині?), «кубик» рикав десь на вулиці — водій не надто переймався правилами й тепер виїжджав на високий бордюр, майже впритул до дверей місцевого продуктового магазинчика. Якось вийдете — такий був підтекст в пихатому паркуванні. Трушин стояв на тротуарі з Лапою і щось розповідав. Вані лишалося тільки доєднатися до них. 

— Зрасті, — похмуро привітався зі співачкою Ваня. — Як ваші справи? 

— Прівєт! Болькі-мєнькі! — радісно обернулася до нього Лапа. — Всьо гамно стьор? 

Трушин заржав, а Ваня збирався з духом.