Bogdana reider - Старе намисто , Bogdana reider

Він пройшов через темні коридори, відчуваючи, як тіні слідують за ним, немов намагаючись зупинити його. Кожен крок лунав у тиші, і Дін відчував, як страх охоплює його. Час від часу він зупинявся, прислухаючись шепотів, які знову почали лунати навколо нього.

— Ізабелла, — прошепотів він, намагаючись зосередитися. — Я не боюся тебе.

Раптом один з дверей, що вели до підвалу, відчинився сам по собі. Дін відчув, як холодний вітер вихопився з темряви, немов кликнувши його всередину. Він не міг відмовитися; це могло бути його єдиним шансом знайти намисто і знищити його разом із прокляттям.

Спустившись по сходах, він опинився в підвалі, який був заповнений тінями. Тут було темно і волого, а повітря було насичене запахом гнилі. Він включив ліхтар, і світло пробилося крізь темряву, виявивши старі ящики та меблі, які колись належали Ізабеллі. Дін почав оглядати кімнату, відчуваючи, як серце б’ється в ритмі його страху. Раптом його погляд зупинився на старій скрині, яка стояла в кутку. Вона виглядала так, ніби не відкривалася багато років. Він підійшов ближче та обережно відкрив її. Всередині лежало намисто, яке виблискувало у світлі ліхтаря. Його блиск був привабливим, але Дін відчував, що за цим блиском криється щось жахливе. Він знав, що це те, що йому потрібно знищити. Коли він доторкнувся до намиста, раптом в кімнаті почали лунати крики, які розривали тишу. Дін відчув, як енергія прокляття намагається захопити його. Він не міг дозволити цьому статися. Згадавши слова Грети, він закрив очі та почав говорити.

— Я визнаю свої гріхи, — промовив він, намагаючись зосередитися на всьому, що він бачив і чув. — Я прошу прощення у всіх, кого я скривдив. Я не дозволю прокляттю заволодіти мною.

Крики ставали все голоснішими, і Дін відчував, як його тіло починає тремтіти. Але він не зупинявся. Він знав, що це його єдиний шанс. Він підняв намисто над головою і закричав:

— Я знищую це прокляття!

Раптом світло спалахнуло, і кімната заповнилася яскравим сяйвом. Дін відчув, як енергія прокляття розривається, і в ту ж мить все навколо нього затихло. Він відкрив очі та побачив, що намисто розпалося на тисячі частин, які розсипалися в повітрі.

Тіні, що заповнювали підвал, зникли, і Дін відчув, як важка ноша з його плечей зникла. Він знав, що прокляття Ізабелли нарешті знищено. Він вийшов з підвалу, відчуваючи, як легкість заповнює його серце. Коли він повернувся до міста, сонце почало сходити, проганяючи темряву. Місто, яке колись було охоплене страхом, знову оживало. Дін знав, що його обов’язок як хранителя завершено, але він також зрозумів, що завжди буде готовий захистити своє місто від нових загроз.

Ізабелла залишилася в минулому, але її уроки залишилися в його пам’яті. Він знав, що боротьба з темрявою ніколи не закінчується. Але тепер він був готовий до будь-яких викликів, які могли з’явитися на його шляху.

Кінець