Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

вивіскою «Рідкісні марки та монети». Не раджу вам і тим маршрутом користуватися, бо продавець неодмінно спробує втулити вам фальшиву поштову марку «Чорний двопенсовик» із профілем королеви Вікторії.

Не користуйтеся жодним маршрутом, бо я ж сказав вам, що нас не існує.

Є одна річ, про яку не знає жоден глава держави, а саме: наскільки ефективно працює його розвідувальна служба. Про це йому стане відомо лише тоді, коли вона зазнає фіаско. Тому й виникла потреба в нашому Відділі. Він — як помочі й ремінці, що тримають штанці. Гадаю, що ООН нічого про нас не відає, як і ЦРУ. Якось я чув, що для забезпечення фінансування нас взяли під крило Міністерства харчових ресурсів, але достеменно цього не знаю, бо особисто мені платять готівкою.

Що для мене очевидно, так це підготовка, яку я пройшов, і ті завдання, які Старий посилав мене виконувати. То були цікаві доручення, принаймні декотрі з них — якщо вас не надто турбує, де ви будете спати, що будете їсти і скільки часу вам лишилося жити. За все про все по той бік Завіси я провів три роки; я навчився пити горілку не зморгнувши оком, а також витіювато матюкатися російською, кантонською, курдською та деякими іншими мовами, об які можна було язика зламати. І тепер готовий присягнутися, що немає за Завісою нічого кращого та більшого, чого не було б, скажімо, в місті Падука штату Кентуккі. Втім, кожному своє.

Якби була у мене клепка в голові, то я давно вже кинув би все це й зайнявся якоюсь справжньою роботою.

Та от біда: тоді б мені довелося кинути працювати на Старого. В тім-то й річ.

Не скажу, щоб він був таким собі добросердим начальником. Він запросто міг сказати: «Нумо, хлопці, нам треба удобрити цей дуб. Стрибайте в он ту яму під його стовбуром, а я вас закопаю».

І ми усі так і зробили б. Абсолютно всі.

І Старий справді закопав би нас, якби був певен, що існує 53-відсоткова ймовірність, що ми удобримо собою Дерево Свободи.

Коли я увійшов, він підвівся й зашкутильгав до мене. І мені знову подумалося: чому Старий так і не «відремонтував» свою ногу? Моя здогадка: кульгавість була предметом його гордості, хоча хтозна. Але людині на посаді Старого довелося б пишатися отою кульгавістю потайки, бо його професія не допускала публічного вшанування.

Обличчя Старого розкраяла зловісна посмішка. Великий лисий череп та виступаючий римський ніс робили шефа схожим на щось середнє між сатаною та Панчем із «Джуді та Панча».

— Заходь, Семе, — сказав він. — Шкода, що витягнув тебе з ліжка.

Дідька лисого йому шкода!

— Взагалі-то я був у відпустці, — коротко відповів я.

Так, він мій шеф, але відпустка є відпустка, до того ж трапляється вона до біса рідко!

— Так ти й досі у відпустці. Ми всі підемо у відпустку.

Не вірив я отим його «відпусткам», тому не клюнув на наживку.

— Отже, мене звуть Сем, — відказав я. — А прізвище моє яке?

— Кавано. А я твій дядечко Чарлі, Чарльз М. Кавано, пенсіонер. Знайомся — це твоя сестра Мері.

Я раніше помітив у кімнаті ще одну людину, але зиркнув на неї лиш одним оком — потім дізнаюся. Коли поруч присутній Старий, то він, якщо йому треба, зосереджує на собі всю увагу. Тепер я поглянув на свою «сестру» пильніше, а потім оглянув ще раз, бо вона була того варта.

Мені стало ясно, чому він ангажував нас для спільної роботи як брата і сестру: таким чином Старий убезпечив себе від потенційних ризиків. Добре навчений агент не може вийти за рамки своєї ролі, так само, як професійний актор не може зіпсувати добре завчений текст, хіба що навмисне. Отже, до цієї кралі я мушу ставитися як до сестри — що за чортівня, я ж її ніколи в житті не бачив!

Довге худорляве тіло, але беззаперечно і приємно жіночне. Гарні ноги. Заширокі, як для жінки, плечі. Вогненно-хвилясте руде волосся й костиста структура голови, наче у якоїсь рудої ящірки. Її обличчя було радше гарненьким, аніж красивим; зуби гострі й білі. Вона глянула на мене як на шматок яловичини.

Але я ще не ввійшов у свою роль, тому мені захотілося трохи політати по колу на одному крилі. Напевне, Старий це помітив, бо лагідно зауважив:

— Охолонь, Семмі, й запам’ятай: в родині Кавано інцестів не буває. Вас обох дбайливо виховувала моя улюблена невістка. Твоя сестра обожнює тебе, а ти дуже любиш свою сестру, але у здоровому, суто платонічному і до огиди шляхетному сенсі, як і личить справжньому патріотичному американцю.

— Невже все так погано? — поцікавився я, не відриваючи погляду від своєї «сестри».

— Навіть гірше, ніж ти думаєш.

— Ну привіт, сестро. Радий познайомитися.

Вона простягнула руку. Долоня була міцною і, схоже, не слабшою за мою.

— Привіт, друже.

Вона вимовила це глибоким контральто, що мене остаточно доконало. От клятий Старий!

— Я міг би ще додати, — продовжив шеф тим самим лагідним тоном, — що ти настільки відданий своїй сестрі, що з радістю помер би, захищаючи її. Не хотілося б говорити тобі цього, Семмі, але твоя сестра є дещо ціннішою для нашої організації, аніж ти. Принаймні наразі.

— Зрозумів, — мовив я. — Дякую за ввічливе пояснення.

— Та годі тобі, Семмі...

— Вона — моя улюблена сестра; я маю захищати її від бродячих псів та незнайомих чоловіків. Гепати мене сокирою не слід. Тож коли ж ми почнемо?

— Краще зайди до косметологів; у них наче є для тебе нове обличчя.

— Краще нехай зроблять мені геть нову голову. Бувай, сестро.

Обличчя мені не поміняли, але помістили мій особистий телефон під потилицею ззаду, а потім зцементували над ним волосся. Саме ж волосся косметологи пофарбували в той самий колір, що й у моєї новоспеченої сестри, відбілили мені шкіру і попрацювали з вилицями та