Джон П. Стрелекі - Повернення до кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі

приготувати ваш стандартний сніданок. А що?

— Майк сьогодні трохи спізниться. Мені б не завадило трохи допомоги на кухні, — Кейсі кивнула на машину, що зупинилася. — Здається, у нас перший клієнт.

Я міг сказати «ні» з безлічі причин. Я ще ніколи не куховарив у кафе. Умів готувати лише кілька страв. Не працював там насправді… Але чомусь усе це видавалося цілком нормальним.

Я всміхнувся.

— Що ж, якщо клієнт замовить панкейки з чорницями чи грінки з ананасом, у нас усе гаразд. Якщо йтиметься про щось інше, я не можу пообіцяти багато.

Кейсі відповіла мені усмішкою.

— Сподіватимемося на щось таке. — Вона знову поглянула на автівку. — Може, підеш оглянули кухню? Я зазирну до тебе за кілька хвилин.

Розділ 5

Кейсі побачила, як із машини вийшла жінка. За гавайськими мірками вона була вдягнена надто ошатно. Діловий костюм, високі підбори, волосся, зібране шпильками… А головне — у неї був дуже виснажений вигляд. До того ж жінка намагалась одночасно зачинити дверцята машини, сховати ключі й відповісти на дзвінок.

Зачинити дверцята їй вдалося, але вона ненароком зронила ключі на гравій. Кейсі почула, як жінка чортихнулася, нагинаючись по них. Нагнувшись, вона впустила ще й телефон. Кейсі всміхнулася.

Успішно підібравши ключі й телефон, жінка пішла до дверей кафе. Телефон вона знову піднесла до вуха. Піднявшись сходами, щоб увійти, жінка згадала, що не замкнула дверцят машини. Почала вовтузитися з ключами — і впустила їх ще раз.

На її обличчі відбилося роздратування. Урешті, повернувши собі ключі, вона таки замкнула машину з гучним «бі-біп».

Жінка відчинила двері кафе й притиснула телефон до вуха, неначе намагаючись краще чути.

— Не чую! — голосно сказала вона. — Сигнал жахливий. Я не… я не…

Жінка поглянула на телефон. А тоді, роздратовано зітхнувши, вимкнула його.

— Привіт, — спокійним голосом мовила Кейсі. Досі вона стояла біля входу, стежачи за всім цим.

Жінка здивовано підвела погляд.

— Привіт. Вибачте. Я просто… ну… — Жінка похитала головою. — Я намагалася завершити виклик, але сигнал раптом зник.

Кейсі кивнула.

— Атож, тут часом таке буває. — Усміхнулася. — Чим можу вам допомогти?

Жінка роззирнулася довкола. Вона оцінювала ситуацію. Залишитися? Піти? Її вбрання й поведінка вказували на те, що вона шукає чогось іншого. Інакшого закладу, не забігайлівки. Її очі й міміка підказували, що це кафе не для неї.

Однак тоді Кейсі побачила це. Миттєвий спалах в очах гості. За глянсовим фасадом ховалося справжнє щось, яке казало: «Зостанься ненадовго».

— Якщо просто їхати далі ще хвилин із двадцять, можна знайти безліч інших закладів, — підказала Кейсі. — Там ваш мобільний ловитиме краще.

Вона пропонувала вихід.

Жінка завагалася. їй величезною мірою хотілося вийти за двері. Та все ж нікуди не зникало це відчуття…

— А можете трохи побути тут, — додала Кейсі. — З’їжте щось, а тоді вирішите.

Кейсі злегка кивнула на диван біля вікна.

— Отам є добре місце.

Жінка поглянула на Кейсі. А та поглянула на неї.

— Гаразд, — відповіла гостя за кілька секунд, а тоді злегка похитала головою, ніби намагаючись очистити думки. — Гаразд, дякую.

Вона сіла на диван.

— Я дам вам кілька хвилин, щоб розглянути це, — сказала Кейсі й поклала на столик меню. — А тим часом не хочете чогось випити?

— Кави. Чорної.

— Зараз буде.

Кейсі розвернулася до кухні. На її губах заграла усмішка.

Розділ 6

Кейсі ввійшла раніше, ніж я закінчив оглядати кухню.

— Як справи? — запитала вона.

— Ну, я знайшов гридль, холодильник і посуд.

— І фартух, — додала Кейсі.

— І фартух, — сказав я, опустивши погляд. — Сподіваюся, Майк не буде проти. Я побачив фартух ззаду на дверях, і він мене покликав.

— Упевнена, що Майк аж ніяк не буде проти, — мовила Кейсі.

— Що там із нашою клієнткою?

Кейсі дуже таємничо всміхнулася.

— Ще замало часу минуло, щоб сказати. Залишайся на зв’язку. — Кейсі показала мені за спину. — Утім, вона хотіла б філіжанку чорної кави. Не передаси мені кавник?

— Я не міг знайти каву, — відповів я. — Саме її шукав, коли ти зайшла.

Кейсі показала мені за спину, і я повернувся. На кавоварці, якої, як я був переконаний, не було там ще двадцять секунд тому, стояв новісінький, свіжісінький кавник із напоєм.

— Ти впевнена, що тобі потрібна моя допомога? — спитав я й узяв кавник. Тепер мені згадалося, що в кафе дещо було не таким, як здавалося.

— Цілком, — відповіла Кейсі й забрала в мене кавник, узявши також із сушарки неподалік порожню чашку. Усміхнулася. — Зачекай тут. За хвилину повернуся.

Розділ 7

Кейсі підійшла до столика. Гостя морочилася з телефоном, хоч сигналу не було. За звичкою.

— Ось. будь ласка. Філіжанка свіжої кави. Чорної. Наш особливий гавайський бленд, — сказала Кейсі. Поставила чашку й налила туди кави. — Досі не ловить, еге ж?

— Ні, — відповіла жінка дещо нервово.

Кейсі поставила кавник і простягнула руку.

— Я Кейсі. Ви тут уперше, так?

Жінка сторожко простягнула руку й потиснула руку офіціантки.

— Так. На жаль, я трохи заблукала. Ще ніколи не була в цих місцях. Я Джессіка.

— Що ж, Джессіко, рада, що ви тут. Вітаю.

Кейсі потягнулася й забрала меню зі столика, за яким раніше сиділи ми з нею.

— На той випадок, якщо захочете трохи тут посидіти, — сказала вона й поклала меню поряд із гостею.

Джессіка позирнула на обкладинку меню. Там був напис. Під витисненим «Ласкаво просимо до кафе “Чому ви тут?”» містилася маленька примітка: «Перш ніж зробити замовлення, просимо запитати в наших офіціантів, що може означати ваш візит сюди».

Джессіка показала на ці слова й поглянула на Кейсі.

— Я не розумію.

Кейсі всміхнулася.

— З роками ми помітили, що люди, трохи побувши тут, починають здаватися дещо інакшими. Тож тепер ми намагаємося поступово призвичаювати їх до кафе «Чому ви тут?». Допомогти їм зрозуміти, чого тут можна очікувати.

Джессіка спантеличено поглянула на Кейсі.

— Усе одно не розумію.

— Часом людина кудись приходить, просить кави й отримує каву. Часом просить каву, а зрештою отримує незмірно більше, ніж очікує. Наш заклад — із тих, де отримують незмірно більше, ніж очікують.

Джсссіка видавалася спантеличеною.

— Подивіться, що там є, і скажіть, чи зацікавило вас щось, — попросила Кейсі й торкнулася меню. — Я дам вам кілька хвилин.

Коли Кейсі розвернулася й подалася геть Джсссіка розгорнула меню.

«Дивне місце, — подумала вона. Знову поглянула на мобільний. Сигналу досі не було. — Не можна навіть перевірити, чи є відгуки клієнтів цього кафе».

— Так, у цьому розумінні ми трохи осторонь усіх.

Це сказала Кейсі. Вона зібрала кілька речей з іншого столика й