Agrafena - Примхлива мрія, Agrafena

Розділ 1 - 2

– Віко! – Я стрепенулася від несподіванки, почувши удар батькового кулака по столу.

– Валерію Дмитровичу, – гість піднявся з підлоги й зиркнув на мене, – можна поговорити з вашою донькою наодинці? Прошу, залиште нас на кілька хвилин.

Батько підозріло зміряв мене поглядом і попрямував до виходу.

– Постривай, – я спочатку застигла, але потім зіслизнула з дивана й кинулася навздогін.

– Вікторіє, – почувся за спиною спокійний чоловічий голос. – Ти боїшся мене?

Я різко зупинилася і здивовано озирнулася, потім гордо випнула підборіддя:

– Ще чого?

– То чому ти тікаєш від мене?

Може, тому, що мені просто соромно стало за свої слова, які він почув, щойно прийшовши до нас?

– Дівчинко, сідай, – Павло сів на диван, з якого я зіскочила, і поплескав по шкіряній поверхні, запрошуючи сісти поруч.

Я неохоче повернулася і примостилася на краєчок крісла. На обличчі чоловіка з’явився дивний вираз. На мить здалося, що йому стало гірко, коли побачив, що я не хочу сидіти поряд ним. Але незабаром цей вираз зник. Мабуть, мені це лиш примарилося. Я так нервувала, що багато чого можу тепер нафантазувати.

– Що ще ти хотів мені сказати? – з викликом спитала Пашу, – Начебто все з’ясували, ти запропонував одружитись, але я відмовила.

– Будь ласка, вислухай мене.

– Дуже уважно слухаю.

Я ледь розслабилася і вичікувально подивилася на чоловіка. Чекала, що він запропонує щось інше, але він знову зробив пропозицію.

– Виходь за мене, будь ласка.

– Павле, ти знову про те ж саме? Пояснюю, я вже не вільна. У мене є хлопець, є любов, щастя і близькість.

– Віко, – пронизливий погляд ледь примружених очей змусив мене підібратися, — я чудово поінформований, що нічого з того, що ти щойно перерахувала, у тебе зараз немає.

– Ти що, стежив за мною? – аж зіскочила з сидіння від образи. – Та ти…

– Я пам’ятаю – «нахабна жаба».

На свій подив, я останнім часом, навіть не згадувала, що сталося півтора року тому. Саме тоді я назвала його жабою! А він запам’ятав. Треба ж, який вразливий! Хай дякує, що по пиці не дістав за те, що намагався зробити.

Все одно, не розумію, чому він зробив пропозицію саме мені? У Павла напрочуд ідеальні стосунки з дівчатами. Вони ходять за ним, як курчата за квочкою. Усе, що йому потрібно зробити, лише поманити пальцем чергову красуню, яка йому подобається і діло зроблено.

Тільки стосунки завжди тривають недовго, бо він заздалегідь попереджає, що не зацікавлений у шлюбі. Після розставання з ним розчаровані дівчата намагалися жартівливо підколоти непіддатливого хлопця: «Аполлінарій шукає ідеальну мрію. А мрія, схоже, така ж примхлива, як і він сам, тому ніяк не знаходиться». Тож жодна з його колишніх подруг не могла похвалитися тим, що Красін запропонував їй щось серйозніше, ніж звичайний флірт.

Повинно було статися щось і, справді, надзвичайне, щоб він за власним бажанням раптом вирішив попрощатися з холостяцьким життям. Або в батька Павла є якісь важелі тиску на сина (те, що вони з моїм татом давно сплять і бачать, щоб їхні єдині нащадки створили сім’ю та поєднали дві компанії в одну, мені чудово відомо), або… не знаю, що.

- Вікторіє, – нагадав про себе гість. – мені конче потрібна твоя підтримка.

Не впевнена, що мені сподобається те, що він зараз скаже. Звела на нього очі, запитально підняла брови й чекала, до чого він врешті-решт договориться.

– Мала, я знаю, що ти зараз одинока й не зустрічаєшся з кимось, тому прошу тебе допомогти мені в одній делікатній справі.

Павло почекав моєї реакції, але я мовчала, дивлячись на його обличчя.

– Я благаю, давай одружимося. Це дуже важливо для мене. Я обіцяю, що якщо тобі захочеться розірвати шлюб, я погоджусь. Але зараз мені дуже потрібно, щоб ти була моєю дружиною принаймні рік. Я буду оплачувати твою освіту та все, що тобі знадобиться, поки ми разом.

– А ми… – взагалі-то сором’язливість мені не дуже притаманна, але запитання закінчити не змогла.

Павло зрозумів, про що я хочу спитати.

– Щодо ліжка, вирішуй сама.

Він підвівся, підійшов до мене і простягнув коробку, яку я вже бачила раніше:

– Віка, одягнеш цю каблучку?

Я відсахнулася і знову опинилася в кріслі. Аполлінарій опустив руку, у якій тримав коробочку, але не поворухнувся, щоби піти. Він просто стояв і дивився на мене. Так, ніби я була дивною квіткою, а він — прискіпливим ботаніком і першовідкривачем.

Проте, ніхто не назвав би його «ботаном», навіть якби він був схожий на фотомодель наймоднішого журналу, що рекламує одяг для багатих і успішних. І це не тому, що його струнка і висока постать не позбавлена ​​м’язів, а тому, що до того, як із ним сталася дивна метаморфоза, і він став приділяти своїй зовнішності набагато більше уваги, ніж його друзі та однокурсники, він частенько-таки потрапляв до несподіваних сутичок.

Мій батько, який не схвалював застосування сили за жодних обставин, завжди віддавав належне Паші, як справжньому чоловікові. Навіть якщо в чоловіка якраз був синець під оком.

– Десять відсотків акцій «Сейзен», – добре розглянувши мене, раптом ошелешив Павло. – У шлюбному контракті буде застережено, що після розірвання шлюбу ці акції залишаться у твоїй особистій власності, лише без права продажу та передачі в тимчасове користування іншим особам. Якщо ти вирішиш знову одружитися, акції повернуться до мене.

Я подивилася на Аполлінарія з підозрою. Він зовсім з’їхав із глузду? «Сейзен» – це сімейна компанія. Усі три роки її існування продаж акцій стороннім не дозволяється. Сьогодні батько Павла володіє 60 % акцій. Решта 40 % належить моєму «нареченому». І зараз він пропонує мені 10 відсотків цих акцій.

– Твій тато цього не дозволить.

– Чому? Ти матимеш право на частину доходів компанії, як моя дружина.

Може, саме час обійняти невимовно щедрого мужчину та закричати: «Так!». Не знаю, чому я не кричала. Можливо, тому, що всі достеменно знають, що є тільки одне місце, де можна отримати безплатний сир. І чим більш спокуслива пропозиція, тим більший ризик труднощів надалі. А зараз, те, що мені пропонують, дуже схоже на пастку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍