Тіна Волф - Заборонене кохання, Тіна Волф

Розділ 2

Розділ 2

 

Марк прокинувся і нащупав поряд якесь тіло.

- Не зрозумів? Хто це? – розкрив ковдру і побачив Лізу, яка солодко спала оголена поряд з ним, - Не зрозумів, як вона тут опинилась? Вона ж наче додому пішла? Наче ж вчора пили лише пиво, та і то не багато, - дивувався Марк.

Потім штовхнув Лізу під бік, і грубо вилаявся.

- Чого штовхаєшся? – рявкнула від несподіванки дівчина, ледь відкривши очі, і невдоволено скривившись.

-  Ти чого тут? Я не зрозумів? – допитувався Марк.

-  Чого? Чого? Сам мене сюди привіз, а тепер ще і запитуєш? – гнівно бурчала.

-  Так, давай, швидше збирай свої речі і додому, - не міг заспокоїтись Марк, а присутність Лізи в ліжку, його дратувала.

-  Як вчора, то я тобі була потрібна, а сьогодні, так женеш, - огризнулася дівчина.

-  Не пам’ятаю, щоб я вчора наполягав на тому, щоб ти залишилась у мене? – не полишав обурюватись Марк, - Швидко вставай і додому. Тебе вже вдома мама зачекалась. І не протестуй! І не дуйся! І не кажи, що я тебе звабив. Знаю, що був п’яний, але я і п’яний з тобою спати не буду. І облиш про це мріяти. Чула?!

Потім швидко підвівся з ліжка, пішов у ванну.

-  А ти грубіян! – крикнула йому навздогін Ліза, нехотя встала і почала вдягатись, - Який же нахаба! Як же його закохати в себе, чорт забирай?

Вона спеціально робила все повільно, все ще сподіваючись на милість Марка. Він вийшов з ванної, невдоволено глянув і запитав:

-  Ти ще тут?

-  Маріку, не проганяй мене. Сьогодні вихідний, давай його проведемо разом? – вже із благанням в голосі проспівала Ліза.

-  Так, вихідний. От я і хочу відпочити, тільки без тебе, Лізо! І не називай мене Маріком, ти ж знаєш, що мені це не подобається, - сердито пробурчав.

-  Хм! Подумаєш, який! – скривила невдоволену гримасу, - Добре, я пішла, - попрямувала до дверей.

-  Нарешті! – з полегшенням у голосі відізвався Марк, і підійшов допомогти Лізі відкрити вхідні двері і випровадити її.

Ліза продовжувала стріляти очима на хлопця, аж потім несподівано припала до його грудей, вхопила за плечі і застигла на Маркових вустах у поцілунку. Марк різко її відштовхнув від себе, утримуючи на відстані витягнутої руки, трохи боляче стиснув її плечі, гаркнув:

-  Лізо, не старайся, нічого тобі не допоможе. Як ти не розумієш, що такими діями, ти лише відштовхуєш від себе чоловіків. Прошу, йди додому.

-  Я ненавиджу тебе, - звільнилася від його рук, і швидко вийшла з квартири.

-  Не кохаю я тебе, як ти цього не розумієш! Вибач! – кинув їй навздогін Марк.

Зачинив двері, вирішив зателефонувати Єгору.

-  Привіт, друже! Ти як? – запитав.

В слухавку почувся бадьорий голос Єгора:

-  Все норм! Працюю!

-  З тобою потрібно перекинутись словами. Можеш?

-  Так. Кажи. Поки немає нікого.

-  Тут Лізка мене дістала. Вона вчора з нами залишалась хіба?

-  Так. Вона ж від тебе не відходить, ти ж сам це бачиш. Я сьогодні вранці, як йшов на роботу, сам здивувався, що вона з тобою. Ми ж вчора пили вдвох, вона з нами сиділа, казала, що йде додому, а сама виходить пішла спати в твою кімнату.

-  Виходить, що так. Дівчинка загубилась в нашій квартирі. Тепер згадав. Коли вчора лягав спати її, навіть, не помітив, - відповів Марк, дивуючись Лізиній  винахідливості.

Марк з Єгором винаймають разом житло – це невелика двокімнатна квартира-хрущовка, так дешевше. Одразу після школи хлопці вирішили жити подалі від своїх батьків, з надією облаштувати особисте життя. Часто влаштовували хлоп’ячі посиденьки. Лише вчора, якимось чином з ними опинилась Ліза. Хоча вони не сприймали її, як дівчину, швидше вона у них була за друга.

-  Цілих три дні можна присвятити улюбленій справі. А головне ніхто мені не заважатиме, - роздумував Марк, зовсім вимкнув свій мобільний, бо не хотів, щоб його хоча б хтось турбував, поки він працює.

І Марк занурився в роботу, робив перерву лише на каву та якийсь бутерброд. Йому ніхто не заважав працювати. Він по пам’яті малював портрети відвідувачів кав’ярні, своїх колег, вправляючись у майстерності. Все ще сподівався наступного року скласти іспити до художньої академії.

-  Можливо цього разу пощастить? – мріяв Марк і працював.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍