Оксана Зоря - У вогні, Оксана Зоря

- Ірино, ми мусимо йти, зараз! - Він намагався підняти її, але вона залишалася нерухомою. Тремтячими руками він спробував перевірити її пульс, намагаючись не панікувати. Він був слабким, але Ірина була ще жива. Він намагався взяти їх обох на руки, та не міг. 

- Допоможи, - закричав Олексій сподіваючись, що той, хто йшов за ним, почує і знайде його. 

- Вдягайте, щоб було легше дихати, - раптом він почув голос за спиною. Назар простягнув респіратора Олексію, - Давайте мені когось на руки.

Той здивовано глянув на Назара, не сподівався бачити його тут. Зляканий погляд змінився на впевнений. Олексій був вдячний за сміливість, адже завдяки йому дихати стало легше. 

- Винось Ірину, - скомандував Олексій, бо знав, що малого йому буде легше взяти на руки і винести з будинку.

Вогонь пожирав стіни, і Олексій розумів, що часу залишилося вкрай мало. Кожна секунда здавалася годиною в пекельному полоні, а гаряче повітря вже достатньо обпекло легені. Складалося враження, що вони були в цьому палаючому будинку кілька годин, хоча насправді пройшли лише хвилини. Олексій відчував, що от-от втратить свідомість, тому з останніх сил поспішав вийти на двір. 

Під ногами почала просочуватися вода - ознака того, що пожежники вже працювали над гасінням вогню. Жар більше не здавався таким нестерпним. 

Олексій бачив попереду прочинені двері, єдиний вихід назовні. Він боровся за кожен подих і кожен крок, стискаючи сина на руках. Світло з вулиці сліпуче вдарило в обличчя, коли він нарешті досяг порога. Хтось обережно взяв хлопчика з його рук. З новою силою запрацювали гідранти. Кожен робив свою роботу.

Олексій впав на землю, виснажений до останку, не взмозі зробити ані кроку. До нього підбігла медсестра, одягнула кисневну маску, щось говорила йому,  не даючи знепритомніти. Та все, що він побачив перед тим як знепритомніти - це реанімаційні дії над його дружиною. 

- Вона не дихає, - лунав чоловічий голос.

Потім все занурилося у темряву.

Кінець