Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

— Малувато… Хіба що для початку.

— Можемо набрати старіших екземплярів, — чоловік ткнув жердинкою сіру напівпрозору луску, що лежала просто під його скайтом. Та від доторку вкрилася тріщинками.

— І що я з такого робитиму? Опудало? —  скривилася Ірада.  

— Тоді на сьогодні все, час повертатися. Вогняні ящірки тепер не скоро виберуться зі сховку та й сальвахес краще зайвий раз не турбувати. Правила добросусідства варто виконувати.

Бохлейн плавно розвернувся та спрямував свій скайт у бік пляжу на якому пара полишила  свій літальний апарат.

— Дурні ті правила… Чому кровожерливим дикунам можна лякати ящірок, а нам дикунів — ні? — невдоволено протягнула дівчина, проте полетіла за своїм супутником.

— Ми чужинці, що мають значно вищий рівень розвитку, а це накладає певні зобов’язання, в тому числі — поводитися розумно й гідно. А сальвахес майже на одному щаблі зі своєю здобиччю, й легко можуть помінятися з нею місцями. Їх дії не випадають з правил екосистеми, адже вони її частина.

— От тільки не починай свою улюблену оповідку про те, що дикуни ведуть «екологічно правильний спосіб життя». Бо екологічність — це про нас. Це саме ми не нищимо тварин, не вдягаємося у їх шкури, не крадемо яйця чи чиїхось дитинчат, не спалюємо прекрасні дерева і взагалі вирощуємо, а не знищуємо, будуємо, а не руйнуємо!

— Для будівництва теж потрібен матеріал…