Сергій Бобрицький - Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький

Можливо, такі заходи безпеки дійсно були й на краще. Принаймні для людей. Тому що на той час знайшовся лише один умілець, здатний ефективно боротися з демонами у таких кількостях. Паладин Ордена Святого Полум'я, Архімаг Світла, Гідеон Лютий. І його «вагомим аргументом» стало заклинання Великого Очищення. Що, за фактом, являло собою метеорит із чистого Світла в сотню метрів діаметром, що з розгону хряснув по демонічному розсаднику. Він просто перетворив на попіл пекельну браму, що відкрилася в Грейткіллс, а також демонів, рослини, дерева і майже усі надземні споруди. Сам Архімаг, надірвавшись після такого могутнього заклинання, не виніс перевантаження і раптово помер, за що залишки жителів провінції, позбавлені навіть зачуханих хлівів, не кажучи вже про будинки, городи та худобу, були йому безмежно вдячні.

Як ви можете бачити, той факт, що в Грейткіллс все ще, через роки численних нещасть, є хоч якісь жителі – це, швидше, феномен, ніж даність. Жителі інших провінцій королівства називають місцевих або великомучениками, або тотальними невдахами (це якщо без матюків). А самі жителі проклятих земель навіть досі не можуть пояснити, яким дивом їхні пращури могли вціліти. Та чому вони самі все ще живуть на цій чотири рази знищеній, усіяній попелом землі. Ось саме туди, в цю приваблюючу рокові події географічну клоаку і лежав шлях Архімага Грегора. Щоб стати власником цієї землі.

– Ваша Високомагічність, дозвольте привітати вас з такими видатними досягненнями в галузі таємних мистецтв.

– Та що вона бачила? — Подумки пирхнув Хісс у бік молодої дівчини, що присіла перед Грегором у легкому реверансі. Чи то кузини однієї з численних графинь. Чи то молодшої дочки одного з не менш численних баронів.

– Ну, зважаючи на все, у дівчинки як мінімум є зачатки магічних здібностей. Які колись, можливо, стануть повноцінним талантом при належному навчанні… – Відповів невидимому оточуючим співрозмовнику геомант, а вголос сказав інше.

– Дякую за привітання, чарівна незнайомко. Боюся, ніхто не спромігся мені вас представити…

– Майстре Грейткіллс, перед вами віконтеса Д'Альбон, її сіятельство Марія Д'Альбон... А тепер, перепрошую, нам треба йти. Ходімо, дитино...

– Але, матінко, я ж тільки…

– Маріє. – Сказано було тихо і начебто навіть спокійно. Але молода віконтеса виразно здригнулася і, побажавши свіжоспеченому Архімагу чудового вечора, щезла зі своєю маман серед інших гостей урочистого балу.

Так. Щоразу, коли хтось із минулих випускників Університету ставав Архімагом, ректор обов'язково закочував бал у головному корпусі закладу, на який були запрошені не лише студенти, а й їхні друзі, родичі, дворянські чини, а також, звичайно ж, сам винуватець сього заходу. Який, саме в нашому випадку, стояв біля фуршетного столика з келихом гарного віскі, періодично розмовляв з потрібними гостями і наскрізь фальшиво посміхався.

– Все як завжди на цих безглуздих балах. Кожен більш-менш значний феодал поспішає засвідчити свою наскрізь брехливу повагу тільки для того, щоб заручитися умовною підтримкою чаклуна, який раптово отримав «перепустку до вищої ліги».

– Ти й сам тепер феодал, не забувай. – Хмикнули десь у кишені.

– Так, але від їхнього лицемірства зводить вилиці. Хтось став Архімагом? Давайте лизнемо йому зад! Начебто будь-який інший ранг у магії абсолютно марний. Так, ви можете скільки завгодно цілувати афедрон Архімага Землі, але досить одного розлюченого Магістра Води, щоб, наприклад, рибалки якогось баронства назавжди забули про улов. Ідіотизм.

– І не кажи. До речі… Тобі не видалося знайомим прізвище Д'Альбон?.. Здається, я точно десь таке чув.

– Можливо, тому що на одній із минулорічних дуелей я відправив одного з її родичів до праотців?

– Оу… – Долинула з кишені приголомшена думка. – Той самий Магістр магії Повітря, з ухилом у Блискавку?

– Так. І, судячи з зовнішності цієї віконтеси, гадаю, я вбив одного з її найближчих родичів.

– Оу…

Оркестр грав найсучасніші композиції (та їх усі знають, тому, чудово можете собі уявити), кмітливі та всюдисущі офіціанти розносили міцні напої, кавалери запрошували дам на танці, студенти та молоді Фахівці від магії показували своїм друзям простенькі фокуси. Бал ішов своєю дорогою. Все було настільки повсякденно і добре, що наймолодший Архімаг королівства Фрідан, допивши свій келих, вирішив поспішно відкланятися. Поки ще не почалося.

– Майстре Грейткіллс, ви вже йдете?.. – Вигук ректора Університету, мілорда Мудіні, наздогнав геоманта біля величезних двостулкових дверей, що ведуть із бальної зали головного корпусу у двір Університету. А там – і до омріяних стоянок з каретами.

– Справи не чекають, мілорде. Перепрошую, але вдома справді багато роботи. Тим більше, потрібно вирушати освоювати отримані землі.

– Хай Всюдисуща Мати вас милує, голубчику. Ну не вночі ж! Ще й у день власного тріумфу. Таке буває лише раз на життя, Грегоре! – Дозволив собі фамільярність ректор, з яким у Грегора Нюлузького, а нині – барона Грейткіллс, завжди були досить непогані стосунки.

– Хотілося б почати якомога раніше, Ваша Високомагічність.

– Годі вам, Грегоре. – Відмахнувся ректор Веніціан. – Ми з вами тепер обидва Архімаги. Пропоную зробити наше спілкування менш формальним. Члени однієї ліги повинні триматися разом.