Сергій Бобрицький - Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький

Розділ 1 – Найрідший Архімаг королівства.

Іспит на Архімага проходив у величезному амфітеатрі, де трибуни з глядачами були захищені такою потужною магією, що рівносильно втримала б хоч випадково скероване на трибуну закляття учасників, хоч локальний прорив демонічних орд, хоч душовий спів завідувача кафедрою проклять і зурочень, Його милості барона Луї Пікока. Загалом, глядачі були у повній безпеці.

– Якось повільно він його розбирає. Міг би і швидше, скільки нам ще тут стирчати?! – почув Грегор невдоволене бурчання у своїй голові. Після чого внутрішня нагрудна кишеня біля серця виразно здригнулася.

– Потерпи, Хісс. Ти ж знаєш правила. Показуємо стільки, скільки потрібно. Ні більше, ні менше.

– В ім'я Землі, коли ж закінчиться цей ідіотський перфоманс у твоєму виконанні, Грегоре?! Іноді дуже хочеться освіжити тобі мізки гарним таким стусаном!

– Руки закороткі. – Подумки пирхнув майбутній Архімаг.

Ми засуджуємо такі жарти. Адже все-таки Хісс був змією. Принаймні останні роки він дуже хотів нею здаватися.

– Вітаю Грегора Нюлузького з успішним складанням іспиту на Архімага! – Над трибунами амфітеатру пролунав гучний голос ректора Магічного Університету королівства Фрідан, Архімага Води (і Крові, але це не для протоколу) його Високомагічності графа Веніціана Мудіні.

– Грегоре, і не соромно тобі приймати найвищу нагороду за таке виконання?.. Ну халтура ж, відверта халтура!

– Хісс, ця "халтура", як ти висловився – вінець магічної думки гномів Вентальських гір. За одне володіння заклинанням Обсидіанового Голема підгірський народ з інших кланів готовий заплатити нечувані гроші.

– Ага, чи вбити...

– Ну, то вже як пощастить...

Цей нудний діалог двох впертих осіб продовжувався, поки свіжоспечений Архімаг приймав привітання, тривав весь період урочистого ритуалу вручення посоха Вищого Мага, і не вщух навіть коли Грегор вимовляв слова вдячності з трибуни, стоячи поряд з ректором. А що ви хотіли, вищі маги – вони такі. Багатозадачні.

– …Які дорогі моєму серцю слова, пане Нюлузький, – притиснувши руку до грудей, променисто посміхнувся Веніціан Мудіні, – але звання Архімага і посох – це, звичайно ж, не все. Наш великий король, нехай продовжать боги його царювання, Його Королівська Величність Ріордан Перший, на превеликий жаль, не зміг бути присутнім на цій урочистій події через державні справи надзвичайної важливості…

– Ага, надзвичайно важливо, якого кольору панталони вирішили надіти сьогодні шістнадцять його наложниць… – Пролунав у голові Грегора єхидний шепіт Хісс.

– О так, а якщо всі вони одягли різні, та не забули прихопити в спальню пару глечиків вина…

– Оооо, тоді розбір державних справ ТАКОГО масштабу в один день не вдасться.

Вони ще трохи пообговорювали деталі розкладу надзвичайно зайнятого правителя королівства Фрідан, поки ректор Університету магії зачитував передану королем грамоту з оголошенням належної кожному Архімагу нагороди.

– ....дцять три тисячі акрів, і нарікає його Грегором, бароном Грейткіллс!

– Усього лиш барон?.. – Подумки протягнув Грегор з легким розчаруванням.

– В рота мені хвіст! – Гримнув емоціями Хісс. – Ти, крім титулу, нічого не почув? Нас же практично в пекло запхали!

– Та годі тобі, п'ятсот двадцять три тисячі акрів – це загалом тягне навіть на графство. Ну і що, що Грейткілс. Натомість сусіди тихі.

– Бо мертві! – Подумки сплюнула змієподібна істота, гнівно вошкаючись у кишені Архімага.

Зізнатися, він мав на це свої причини. У провінції Грейткіллс королівства Фрідан колись відбулася не дуже приємна подія. А точніше – низка не дуже приємних подій. Почалося все, як то кажуть, з тисячу років тому, коли один дуже незадоволений темний Архімаг прокляв усю провінцію у зв'язку з тим, що тамтешній володар йому насолив. Або недосолив… Загалом, деталі, рецепти та інші кулінарні подробиці не збереглися, проте – результат на всю провінцію. Прокляття діяло, врожаї біднішали, худоба вмирала, а люди хворіли. Чума та голод підкинули рівень злочинності до небес. Місцеві жителі почали зміцнювати будинки всім, чим можливо, рити глибокі підвали, щоб ховатися від лихих людей. В силу дії прокляття та беззаконня, територія провінції стала багатою на певного роду магічний ресурс. Специфічний ресурс. Простіше кажучи, там з’явилося дуже багато трупів.

Про це, звичайно ж, знала будь-яка собака, яка проживає на території королівства. Тому, коли сусідній Шаульський Халіфат оголосив війну Фрідану, рада магів довго не думала. У провінцію, що і так настраждалася, послали трьох вищих некромантів, щоб вони набрали там... додаткових бійців, для відбиття нападу Халіфату.

Чи варто говорити, що, коли три вищі маги Смерті потрапили на територію, повну дармового матеріалу, вони трохи очманіли від перспектив, що відкривалися?.. Загалом, нагородила та трійця такого, що увійшла в історію як Тріада Проклятих. А нежить, що піднялася в незліченних кількостях, почала жерти не тільки ворогів королівства, а й, так би мовити, гадити там, де живе, скорочуючи й так невелике після прокляття і мору населення Грейткіллс. Місцеві жителі, принаймні ті, що вижили, зітхнули вдруге. Затягли паски тугіше. Викопали підвали глибше.

Коли через десять років після такої кривавої та моторошної війни на сході провінції, через насиченість тамтешньої землі еманаціями Темряви та Смерті, відкрився портал у світи пекла, з якого ордами повалили демони та інша гнусь – місцеві особливо не здивувалися. Лише затягнуті пояси вже злегка здавлювали хребти. А підвали на той час почали нагадувати розгалужену мережу катакомб.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍