Дмитро Українець - Дворянка, Дмитро Українець

Настала тиха і спокійна ніч. Мама і тато уже спали. На вулиці, за хмарами ховався місяць, який був схожий на човен, що тонув у них, мов у хвилях буйного моря. Я лежала на ліжку. Мої очі були всі заплакані і червоні від сліз. Все це від того, що мені надоїли всі ці земні багатства і цінності. Я хочу простого життя, не багатого і розкішного, а простого і щасливого. Я підійшла до вікна, щоб подивитися на вогні міста, та знову, з плачем сказати собі, що пора щось міняти у своєму житті.

Тут у моїй голові спалахнула чудова думка, але на висоті другого поверху це організувати було важко. Я подумала, що не слід втікати через вікно і вирішила піти дверима, поки всі спали. Дворецький проживав у сусідній кімнаті з моєю, а тому потрібно було бути досить акуратною, адже він любив не спати до пізньої ночі. На годиннику була третя година ночі. Місяць світив досить яскраво, а зорі супроводжували його промені. Я вдягнула на себе міщанський одяг, щоб не виділятися. Моя мрія починала здійснюватися. У цій звичайній, не багатій сукні і блузочці, та хустині, яку колись носила моя бабця я відчувала себе справжньою людиною, а не королевою з багатого роду. Коли усе було готове, я зрозуміла одне – настав час іти. 

Я тихенько зійшла по сходинках на перший поверх, акуратно спробувала відчинити вхідні двері, та вони були замкнені, а ключ був лише у дворецького. У кімнату його я піти не могла, адже він взнає, що я затіяла, а тому це вірне самогубство. На вікнах з зовнішньої сторони стояли металеві балки від злочинців, та лише одне вікно було вільне. Це вікно знаходилося на кухні, але під мій зріст воно ледь підходило. Але спробувати не зашкодить, тому я взялася до справи. Поклавши стілець під вікно, я залізла на підвіконник і відчинила шибку, щоб вилізти. 

Дякувати Богу, що моя талія була худенькою і я змогла запросто протиснутися через цю невеличку шибку. Та враз я почула кроки, що спускалися зі сходів на перший поверх. Мабуть дворецький, або мама ішли на кухню попити води. Я хотіла рухатися швидше, але нічого не виходило, адже на дворі не було нічого, на що можна б було встати. Потрібно було стрибнути, повіривши у те, що піді мною немає нічого твердого, лише пухнаста, зелена травичка. Хтось уже наближався до кухні, а тому потрібно було стрибати. 

Зібравшись з силами я відпустила рамку вікна і стрибнула, коли двері кухні відчинилися і хтось зайшов. Я не збиралася розбиратися, хто це і почала бігти в сторону міста. По хмиканню я чула, що це був дворецький, який схоже побачив відкриту шибку і табуретку, яка стояла під нею. Запідозривши щось, я лише бачила як він вийшов через вхідні, великі двері і нахмурено дивився на мене, та я уже була далеко. Я не оглядалася назад, я бігла вперед і вірила, що там почнеться нове життя. Я знала, що батько буде мене шукати, але я не піду назад. Моя ціль – вільне життя. Моє бажання – справжнє кохання. Я нізащо не втрачу цей шанс. Великий і просторий світ – чекай мене!!!

(Прошу одразу всіх писати, чи подобається вам ця історія, і чи хотіли б ви подібного...) Дякую за увагу, мої любі❤️🥰💖