Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Чи містили ці папери щось таке, що могло б кинути тінь на Шаллан і виказати її диво-здібності? Або витівки Вейл?

Начебто ні. Вона вивчала Променистих лицарів, але тільки почасти — бо шукала осередок їхніх сил — тож дивувати це не мало б. І Шаллан несміло простягнула папери.

При світлі сферолампи королева-мати стала проглядати їх, гортаючи.

— А логіка цих нотаток… цікава.

Дівчина спаленіла. Така організація записів не здавалася їй безсистемною. В міру того як Навані вивчала нотатки, Шаллан не знати чому відчувала дедалі гостріше занепокоєння. Так, вона прагнула її допомоги. Та що там — благала про неї. А от тепер спіймала себе на тому, що втручання цієї жінки в дослідження — яке стало для Шаллан обов’язком і покликанням — їй неприємне. Тепер, коли Навані начебто оговталася від утрати, чи не забере вона собі її матеріалів?

— У тебе мислення художниці, — сказала королева-мати. — Це видно з того, як упорядковані нотатки. Що ж, гадаю, мені годі сподіватися, щоб ти розписувала все так само педантично, як я. Магічний портал до іншого міста? І Ясна справді в це вірила?

— Так.

— Гм, — видобула жінка. — В такому разі це, мабуть, правда. Бо тій дівулі ніколи не вистачало тактовності час від часу припускатися помилок.

Шаллан стривожено кивнула й зиркнула на папери.

— Ой, та не хвилюйся ти так, — сказала Навані. — Не вкраду я твого дослідження.

— Мої емоції аж так легко зчитати? — спитала дівчина.

— Мені очевидно, що цей науковий проєкт надзвичайно важливий для тебе. Гадаю, Ясна довела тобі, що від знайдених відповідей залежить доля цілого світу?

— Так і було.

— От Геєна! — буркнула Навані, перегорнувши сторінку. — Не підпускаючи тебе до себе, я поводилася малодушно.

— Ви поводилися, як убита горем мати.

— Учені не мають часу на такі дурниці.

Жінка кліпнула очима, й дівчина зауважила, що на них набігла сльоза.

— Учені також люди, — заперечила Шаллан і, нахилившись, поклала руку тій на коліно. — Не всім же бути бездушними каменюками, як моя покійна наставниця.

Навані всміхнулася.

— З емпатією в неї інколи було не краще, ніж у трупа, чи не так?

— Це зворотній бік блискучого розуму, — відказала Шаллан. — Ти звикаєш, що решта людей — такі собі ідіоти, яким годі з тобою зрівнятися.

— Чана свідчиця, що я часом дивуюся: та як же я не придушила таку дитину, як Ясна? Шестирічною вона вже вказувала на мої логічні помилки, коли я вмовляла її вкладатися в ліжечко вчасно.

Шаллан широко всміхнулася.

— А я завжди гадала, наче вона народилася одразу тридцятирічною з лишком.

— О, так воно й було — хоча її тілу знадобилося тридцять із лишком років, щоб надолужити це відставання. — Навані всміхнулася. — Я не заберу в тебе цього проєкту, але й не дозволю, щоб ти самотужки досліджувала таку важливу проблему. Тож буду тобі за напарницю. Розгадуючи загадки, які захоплювали її уяву… я наче знову відчую її коло себе — мою маленьку Ясночку, нестерпну й неповторну.

Уявити принцесу дитиною на руках у матусі здавалося нереальним.

— Я матиму за честь співпрацювати з Вашою Світлістю.

Навані здійняла перед нею один із паперів.

— Ти намагаєшся взаємонакласти мапи Розколотих рівнин та Осідища Бур. Але без контрольної точки цього не зробити.

— А ще ліпше двох, — підтвердила Шаллан.

— Те місто перетворилося на руїни ще багато століть тому — воно, здається, перестало існувати за часів Агарієтіаму. Знайти тут якісь підказки нам буде нелегко, хоча зібрані описи допоможуть. — Королева-мати постукала пальцем по стосу паперів. — Сама я в цьому не фахівчиня, але дехто з Далінарових писарок тямить в археології. Тож варто показати ці матеріали їм.

Шаллан кивнула.

— А ще нам знадобляться копії всього, що тут є, — сказала Навані. — Бо під таким дощем оригіналів і позбутися недовго. Сьогодні ввечері, коли станемо на привал, наші писарки могли б скопіювати ці аркуші.

— Як скажете.

Навані підвела на неї очі й насупилася.

— Вирішувати тобі.

— Ви серйозно? — спитала дівчина.

— Абсолютно серйозно. Вважай мене своєю помічницею.

«Гаразд, коли так».

— Еге, нехай зроблять копії, — погодилася Шаллан, копирсаючись у портфелі. — Й ось це нехай теж скопіюють — тут я спробувала відтворити за описом одну з фресок на зовнішній стіні храму Чанаранач в Осідищі Бур. Зображення пишалося з підвітряного боку, де відносний затишок, і нам, бува, вдасться знайти якісь рештки.

А ще мені потрібно, щоб у міру нашого просування кожне плато, яке ми перетинаємо, обмірював землемір. Я здатна замальовувати ті, що бачу, але мої уявлення про їхні розміри приблизні — а для точної мапи треба знати масштаб. А ще я хотіла б охоронців і писарок, які їздитимуть зі мною попереду армії, відвідуючи плато, котрі лежать паралельно до нашого курсу. Якби ви переконали великого князя дати свій дозвіл, то дуже допомогли б.

І добре було б сформувати наукову групу з вивчення он тих цитат, що під мапою. Там ідеться про способи відчиняти Присяжну браму, що гіпотетично було прерогативою Променистого лицарства. Залишається сподіватися, що ми зможемо знайти якийсь інший. І попередьте ясновельможного Далінара, що в разі виявлення порталу ми спробуємо відкрити його. Навряд чи по той бік чигатиме небезпека, але князь, поза сумнівом, схоче, щоб солдати провели попередню розвідку.

Навані звела на дівчину брову.

— А ти, бачу, детально все продумала.

Шаллан, зашарівшись, кивнула.

— Я подбаю, щоб усе було зроблено, — пообіцяла Навані. — Й особисто очолю наукову групу з вивчення тих цитат. — Королева-мати помовчала. — А ти не знаєш, чому Ясна надавала цьому місту, Урітіру, такої ваги?

— Там була ставка Променистого лицарства, й вона сподівалася знайти в Урітіру інформацію про нього — а ще про Спустошувачів.

— То вона була така, як Далінар — намагалася повернути сили, що їх нам, певне, не варто б тривожити, — сказала Навані.

Шаллан відчула раптовий напад бентежності. «Я маю поділитися — бодай чимось».

— Не намагалася, а повернула.

— Повернула?

Дівчина набрала повітря.

— Не знаю, звідки в Ясни, за її словами, взявся Душезаклинач, але насправді то була імітація. Принцеса вміла Душезаклинати без усяких фабріалів. Я на власні очі це бачила. Вона знала таємниці з минулого, які навряд чи відомі комусь іще. Ваша Світлосте Навані… ваша донька була Промениста лицарка.

Або принаймні стояла до колишніх Променистих так близько, як тільки й можна сподіватися за наших часів.

Навані звела брову — вочевидь недовірливо.

— Присягаюся, що це правда, — сказала Шаллан. — Десятим іменем Усемогутнього побожуся.

— Мене це тривожить. Бо після нашої воєнної перемоги Променисті, Вісники та Спустошувачі мали піти в небуття.

— Так, мені це відомо.

— Піду-но я в цьому разі братися до роботи, — мовила Навані й постукала кучерові, щоб зупинив.

***

Почалося Ридання.

Невщухні потоки дощу. Зі своєї кімнати Каладін чув їхній шепіт. Жалюгідна мжичка, якій бракувало пристрасті й шалу справжніх великобур.

Він лежав у темряві, слухаючи шум дощу й відчуваючи, як посіпує ногу. Всередину тягнуло холодне