Колектив авторів - Конституція України. Науково-практичний коментар

органами і посадовими особами місцевого самоврядування та органами самоорганізації населення тощо.

Функціонування адміністративної юстиції передбачає також можливість вирішення адміністративними судами компетенцій- них спорів між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, при цьому повинен здійснюватися повноцінний захист прав місцевого самоврядування як одного з пріоритетних інститутів демократичного громадянського суспільства.

Стаття 146.

Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

За Конституцією в Україні визнається місцеве самоврядування, яке виступає як важливий елемент конституційного ладу, форма здійснення народовладдя та фундаментальне право людини і громадянина на самостійне вирішення питань місцевого значення. Визнаючи концептуальні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні (поняття, систему суб’єктів, форми здійснення, матеріальну і фінансову основи), решту питань організації місцевого самоврядування Конституція залишає для врегулювання окремими законами. Адже Конституція як акт тривалої дії не може врахувати різноманітні аспекти, форми та види функціонування територіальних громад у процесі становлення муніципальної демократії в Україні. Слід мати на увазі, що держава за допомогою правових заходів, у тому числі шляхом прийняття законів, лише впорядковує, зовнішньо оформлює самоврядну активність територіальних громад, не встановлюючи її. Законами регламентуються лише основи, відправні засади організації та діяльності місцевого самоврядування. Тим самим підтверджується, що місцеве самоврядування є явищем громадського, а не державного життя. Визнаючи та гарантуючи дане право, держава дає можливість самостійно розвиватися територіальним громадам, у той же час підкріплюючи та захищаючи муніципальну діяльність за допомогою ряду заходів, які, насамперед, передбачені конституційно.

Одночасно стаття, що коментується, втілюючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, встановлює суворі рамки діяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб — вони діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Це так званий дозвільний тип правового регулювання, який полягає у чіткому законодавчому визначенні їх компетенції, забороні виходити за рамки, встановлені нормативно-правовими актами («дозволено тільки те, що прямо передбачено законом»). Такий тип правового регулювання сприяє встановленню верховенства права, запобігає свавільній, непідконтрольній та незаконній діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, створює атмосферу суворого та беззаперечного додержання Конституції та законів України як неодмінну ознаку режиму законності. Так, згідно зі ст. 92 Конституції виключно законами встановлюються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (п. 1), територіальний устрій України (п. 13), засади місцевого самоврядування (п. 15), статус столиці України, спеціальний статус інших міст (п. 16), організація і порядок проведення виборів і референдумів (п. 20); ч. 3 ст. 133 закріплює, що міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України; ч. 2 ст. 140 зазначає, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України; ч. 3 ст. 141 визначає, що статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.

Норми, які містяться у даній статті, є нормами-орієнтирами, які спрямовані на пошук оптимальних варіантів законодавчого регулювання питань місцевого самоврядування в Україні, визначають як систему обов’язкових законів України, які регулюють суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування, так і обумовлених динамікою сучасного муніципального життя потенційно необхідних законодавчих актів, робота над підготовкою яких триватиме у майбутньому.

Аналіз чинних законодавчих актів, що визначають інститут місцевого самоврядування, дає можливість виділити декілька їх груп. Так, основним законодавчим актом після прийняття Конституції України у створенні правових основ місцевого самоврядування став Закон «Про місцеве самоврядування в Україні». Цей Закон включає класичні елементи конституційно-правового регулювання: закріплює статус суб’єктів системи місцевого самоврядування, сферу їх компетенції — власної та делегованої; гарантії реалізації й захисту місцевого самоврядування; юридичну відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування. В окрему групу законів можна виділити ті, які регламентують певні питання місцевого самоврядування. До їх переліку належать, наприклад, закони «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (1991 р.), «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (2010 р.), «Про столицю України — місто-герой Київ» (1999 р.), «Про органи самоорганізації населення» (2001 р.), «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2001 р.), «Про статус депутатів місцевих рад» (2002 р.), «Про асоціації органів місцевого самоврядування» (2009 р.) тощо.

Важливу роль у регулюванні місцевого самоврядування відіграють закони, присвячені економічним питанням, зокрема, Бюджетний кодекс України (2010 р.), Податковий кодекс України (2010 р.), Земельний кодекс України (2001 р.) тощо.

Враховуючи, що Конституція України відокремлює правовий статус Автономної Республіки Крим (розд. X) та особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, можна вести мову про розмежування дії законів залежно від сфери їх поширення. Так, місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим регулюється, окрім законодавства України, ще й Конституцією та нормативно-правовим актами Автономної Республіки Крим, які, у свою чергу, не можуть суперечити відповідно Конституції України та чинному законодавству України.

У частині 2 ст. 140 Конституції України зазначено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Але, якщо Верховна Рада України прийняла Закон України «Про столицю України — місто-герой Київ» (1999 р.), яким закріпила спеціальний статус та особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті відповідно до Конституції, то робота над підготовкою закону «Про статус міста Севастополя» ще триває.

Сьогодні в Україні нараховується понад сімсот законів, так чи інакше пов’язаних зі сферою місцевого самоврядування. У його законодавчому забезпеченні залишається ще багато прогалин, недосконалих, суперечливих норм. До законів, які необхідно підготувати та прийняти, належать закони «Про самоврядування територіальних громад», «Про гарантії прав громадян на участь у місцевому самоврядуванні в Україні», «Про право комунальної власності та управління об’єктами комунальної власності і спільною власністю територіальних громад», «Про порядок делегування повноважень органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування та їх виконання» тощо, а з часом — Муніципальний кодекс України, у якому має бути легалізовано та комплексно регламентовано суб’єктно-об’єктний склад місцевого самоврядування як виду публічної влади в Україні (муніципальної влади), закріплено положення щодо поняття, принципів та форм її здійснення, механізму взаємодії з державною владою, мають регулюватися суспільні відносини щодо реалізації та захисту прав людини у сфері місцевого самоврядування тощо.

Розділ XII Конституційний Суд України

Стаття 147.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України був уперше визначений Конституцією України як самостійний орган судової влади з повноваженнями