Марк Лівін - Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін

Я ріс без батька, бачив його лише двічі. Уперше, коли мені було 18, вдруге — десь у 23. Він ніколи не був присутнім у моєму житті, лише вітав по телефону з днем народження. Пам’ятаю, уже в дорослому віці мені треба було зробити операцію на гландах, і я попросив його позичити мені грошей. Для мене це був ризик: я розумів, що він може відмовити. Також розумів, що ставлю його в незручне становище. Однак я написав.

Тато прочитав моє повідомлення, але нічого не відповів. Галочка прочитаного була, а от відповідь — ні. Я спочатку був шокований, тоді відчув якусь образу. Вона збурила багато інших почуттів, що спершу трансформувалися в ненависть.

Та через якийсь час тато подзвонив і відповів, що не міг тоді мене підтримати, тому що в нього були певні особисті питання. Він вибачився. У цей момент я помітив, як моя ненависть трансформувалась у глибоку потребу в батьківській фігурі. На місці наших взаємин утворилася яма, яку, думаю, важко чимось заповнити. Ненависть минула в той момент, коли я визнав, що батько завжди був мені потрібен (роками я заперечував це). Тоді, працюючи над питанням, я сказав собі: «Окей, у мене немає тата, так буває». Але розумію, що це досі відкрита історія.

Ненависть і коментарі

Ілля. Напевно, варто сказати, що в сучасному світі, як і в будь-який інший період, людям потрібна форма для висловлення ненависті. І, мабуть, немає простішого й безпечнішого способу для цього, ніж соціальні мережі та зокрема коментарі.

Марк. Бувають випадки, коли люди на цьому збирають цілі армії шанувальників. Мені здається, немає нічого простішого в соцмережах, ніж отримати від людини реакцію ненависті. Наприклад, просто скажи, що тобі подобається чи ні якийсь кандидат у президенти.

Ілля. Цим людям подобається, що хтось виражає ненависть, так їм стає легше. Можна сказати, що люди цим живляться. Це особливий вид контенту в сучасному світі, коли цілі блоги присвячені ненависті до когось або чогось.

Марк. Я ніколи не жив в інших країнах, тож складно уяви­ти, наскільки там задоволені чи ні потреби в людей. Але мені здається, що в нашому контексті люди багато чим не задоволені в усіх сенсах — від політики й футболу до особис­того життя та взаємин з друзями. Ми ж живемо в межах цінностей виживання — багато чого хочемо, але не можемо собі дозволити. Мені здається, це ще одна причина, щоб відкрити фейсбук і писати, які всі навколо погані. Усе від браку любові.

Ілля. Недарма ж у фейсбуці є angry smile. Пости, які збирають велику кількість гніву, завжди показуються в топі. У людей багато незадоволених потреб, що все одно, як писав Фройд, мають певну долю. У цьому сенсі коментарі в соцмережах — це як маленькі флакони, у які можна перелити трохи незадоволення тим, що відбувається.

Вправа

«Від — до»

Якщо вірити ідеї, що ненависть — це «мій потяг ненавидить тебе», то ваше завдання — зрозуміти, що «мій потяг любить» у цьому випадку. Знайдіть потребу, яка ховається за ненавистю. І що конкретнішу ситуацію ви пригадаєте, то ефективнішим буде результат.

Згадайте початок фільму «Богемна рапсодія». Там є епізод, коли Фредді Мерк’юрі після чергової вечірки залишається сам удома. І, здавалося б, у нього все є: світовий успіх і слава, дорогий будинок та безліч людей навколо. Але він чомусь із сумом визирає з вікна на дім навпроти (у якому живе його перша любов і подруга Мері Остін), щоб перевірити, чи горить там світло. Цей епізод яскраво ілюструє термін «самотність», про який ми розповімо в цьому розділі.

Щоб не блукати манівцями, пропонуємо спершу відділити самотність від усамітнення. Люди часто плутають ці поняття.

Самотність — це коли інші є (або їх немає), і людині погано. Наприклад, вона приїхала в іншу країну у відрядження. Навколо є колеги, але людина почувається одинокою, їй чогось не вистачає. З усамітненням усе навпаки: кайф, нікого немає, нарешті можна присвятити час собі й подивитися «Сімпсонів»!

В усамітненні спокійно й добре. У самотності тривожно та неприємно.

Ми точно знаємо, що остання пов’язана з бажанням «зв’язатися» з кимось іншим. Це завжди про незадоволену потребу в контакті. Її можна сформулювати фразою «Те, що є в мене, не треба іншим. Те, що мають інші, не треба мені». Якоюсь мірою це розбіжність того, що люди можуть дати одне одному. Як показує практика, найчастіше самотність переживається поруч з іншими.

Наприклад, людина розходиться з партнером. Їй хочеться стосунків, але вони вже не можливі. Коли така особа йде вулицею і бачить парочку, яка цілується, її почуття горя й самотності збільшується. Усе тому, що потребу близькості з важливою людиною більше неможливо задовольнити. А можливо, горе вже минуло, але ще немає нового партнера. І людина почувається одинокою.

Самотність не завжди залежить від інших. Можливо, людина сама не знає, чого хоче, і не розуміє, як це отримати. А природним чином це не відбувається.

В основі