Дар’я Дзвін - Ангельський вибір, Дар’я Дзвін

— Гм, — місіс Тімберлейк поправила окуляри. — Ми раді поповненню. Я розумію, що ви щойно до нас прийшли, містере Вуд, тому зверніться за допомогою до своїх сусідів, щоб вони дали вам все необхідне для нашого заняття. 

— Як накажете, мем, — пролунало ззаду.

Я відчула, як Ітан нахиляється до мене, а потім його пальці повільно провели по моїй шиї, перекидаючи волосся на інший бік. Свіже дихання залоскотало потилицю, викликаючи тремтіння в тілі. Я напружилася.

— Заєць Хейлі, чи не надаси мені послугу? — прошепотів він.

Я мовчки вирвала листок, дістала ручку і простягла назад.

Хлопець накрив мою долоню своєю. Його пальці були теплі. Це помітно контрастувало з льодяною енергетикою, яку він випромінював.

— Дуже вдячний, — пролунало зовсім тихо над вухом.

Він неквапом забрав ручку і розслаблено відкинувся на спинку стільця.

Я подивилася вперед і натрапила на сердиті сірі очі, спрямовані мені за спину. Вони багато про що говорили.

— Містере Барте, чому ви сидите до мене спиною? Я розумію, що вас зацікавив наш новий учень, але все ж таки прошу обернутися до мене, — попросила місіс Тімберлейк.

Той стис губи і відвернувся.

— Я дивлюся, що ви, містере Вуд, готові до заняття. Що ж чудово, тоді уважно слухайте та записуйте. Це стосується всіх. — Вона пильно обвела клас очима.

— Слухаюсь, мем, — сказав Ітан.

Я повернула голову і побачила, як він із зухвалою посмішкою відсалютував їй.

Вчителька зміряла його суворим поглядом і продовжила заняття. 

Через двадцять хвилин я відчула, як з моїм волоссям щось відбувається. Спочатку подумала, що мені здається, але потім все ж таки перекинула пасма наперед і обернулася назад. Ітан дивився на мене без звичних веселощів. Його руки були витягнуті на парті та тримали ручку. Він нічого не говорив, ніяк не реагував, тільки дивився на мене. Я вже сама почала сумніватися у своїх підозрах, але все ж таки тихо сказала:

— Припини.

Відвернулась, збентежена цим прямим поглядом.

Нейтан озирнувся на нас, як і кілька разів раніше, але нічого не сказав. Після заняття я хотіла поговорити з Ітаном, але мене випередили. Нейтан підійшов до нього, щось тихо сказав і вийшов із класу.

— Що ж, цьому блондинчику треба розповісти про етикет, — зауважив Ітан і підморгнув мені, проходячи повз.

— А нудьгувати не доводиться. — Рене взяла мене під руку і усміхнулася.

На другому занятті ні Ітана, ні Нейтана не було. Вважати це збігом було безглуздо, тому я почала хвилюватися. Їх щось об’єднувало, але вони це приховували.