Дарина Міс, Уля Сер - Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер

Глава 13

© “Вони думали, що не здатні кохати один одного…”

 

Денис

Близько 10 хвилин ми сиділи у повній тиші… Ніхто не осмілювався щось промовити. Ця тиша була наче ліками для Емі. Та й мені це було потрібно.

Я дивився на Емілію так, ніби хотів прочитати її думки. За тим сильним та гордим дівчиськом ховається слабка та тендітна дівчина, що так потребує захисту. Її голос, що зривався на крик від болю та образи, ще довго переслідуватиме мене.

Я боявся порушити цю тишу, проте Емі сама зробила це.

– Дякую тобі, Денисе, і... Вибач, будь ласка, –  тихо промовила вона, опускаючи очі додолу, наче соромиться.

– За що ти просиш вибачення? Все ж добре.

– Я повинна була послухати тебе з самого початку. Бажання подратувати тебе взяло вверх наді мною і я все зіпсувала, – промовляє, важко видихаючи. Винить себе, хоча її вини тут немає. 

Я, наче той бовдур, сказав не подумавши. Емілії й так було важко, а я лише добив.

– Не хвилюйся, все добре. Я не повинен був залишати тебе саму. Це сталось через те, що ми обоє телепні, –  я посміхнувся і побачив як легенько засміялась вона. Їй дуже личить посмішка.

– Тут так спокійно і тихо. Це умиротворює, – шепоче дівчина, і лише зараз я помічаю те, наскільки вона змінилась з першої нашої зустрічі. Відкрилась.

Після цих слів Емілія закрила очі...

Таке відчуття ніби на всьому світі є тільки ми двоє.

І байдуже, що на годиннику друга ночі, а о шостій ранку ми повинні летіти додому.

Так триває певний час. Я літав у думках, і навіть не помітив те, як Емілія заснула... Чорт, як можна бути такою милою?

Беру її на руки та несу в номер. Але через те, що її ключ був у неї, і шукати його я не мав як, то, відповідно, спати Емілі буде в моїй кімнаті.

Я обережно кладу її на ліжко і накриваю покривалом. Сідаю поруч і просто спостерігаю. Не знаю що це, але щось в ній приваблює мене, але я ніяк не можу зрозуміти чому. 

Ця дівчина зводить з розуму своєю впертістю та зухвальством, проте одночасно вона викликає нестерпне бажання захищати її. Хочеться бути поруч, аби більше не повторилось ситуацій, що були сьогодні.

Вирішую не витрачати час дарма і берусь до роботи.

Хоч ми й підписали з німцем контракт, але щоб все вдалось прийдеться ще довго працювати.

Мимоволі відриваюсь...

В думках випливає пропозиція Тимофія про цей фіктивний шлюб, і всю цю маячню. Розумію, що якби я не погодився все було б інакше. Емі не пережила б всього що відбулось з нею за ці дні, ми б не провели ту кляту ніч разом, яка залишила такі незрозумілі пробіли в наших відносинах, бо що б Емілія не казала, але наш секс був помилкою.

За дві години у нас рейс, думаю варто її розбудити, аби вона привела себе в порядок.

– Емі... Прокидайся. Скоро потрібно буде виїжджати до аеропорту.

Вона прокидається доволі швидко. Спочатку незрозуміло оглядається, а потім все ж встає. 

– Так, добре. Сходжу в душ тоді...

Видно, що вона не хоче говорити. І я її розумію. Варто зібрати документи, поки чекаю її.

 

Емілія

Заходжу в душ і мене просто розриває від образи та душевного болю.

Я  вкотре за останні дні даю волю емоціям.

Невже я виглядаю як дівчина легкої поведінки? Невже на мені написано, що я хочу, щоб мною скористались і образили?

Я завжди хотіла і старалась бути сильною, незалежною від інших, і особливо від чоловіків, жінкою. І що ж виходить? Ті самі чоловіки роблять з мене річ, яку можна використати, коли вони відчувають потребу.

Зараз я просто хочу повернутись додому... Поїхати на декілька днів до батьків і відпочити від цього жаху.

Хочу забутись, відпустити та почати нову сторінку життя.

...

Минуло дві години, і ось ми сидимо в літаку...

Надіюсь разом з цим польотом кудись відлетять і мої думки, які просто зводять мене з розуму... Ще ніколи у своєму житті я не відчувала такого сорому, зневаги та жалю зі сторони інших. Розумію, що не винна у всій цій історії, це просто збіг обставин, проте легше від цього не стає. Я б звісно могла звинуватити себе, можливо так стало б легше, проте я дійсно не винна. Я впевнена, що той придурок провертав таке не один раз, і йому це постійно сходило з рук...І в цей раз зійшло.

Поруч сидить мій бос – "наречений"... В його погляді стільки жалю, що це зводить мене з розуму. Ненавиджу коли мене жаліють, особливо у цій ситуації. Нехай робить так, як робив раніше: зневажає, принижує і насміхається, але хай не жаліє, бо відчуваю себе приниженим дівчиськом.

Прокручую в голові останні події. Контракт з Оленою, згода на фіктивний шлюб з Денисом, ситуація з Алексом. Дуже багато всього відбулось за ці дні, і це вибило мене з колії. Можливо я просто забагато на себе беру? Не потрібно гнатись за всім, може треба зупинить і якийсь час просто постояти на місці. Відчути ту стабільність, про яку дуже часто говорять люди. Я завжди прагнула і прагну тільки вверх і тільки на краще, та я ніколи не думала про те, що все це може бути просто не моїм. Мені справді цікаво, що з цього всього вийде, але невідомість лякає та насторожує мене. Я боюсь розчарувати інших і розчаруватись в собі сама. Варто відпочити хоча б тиждень.Я хочу відпустити думки, і видихнути спокійно...

 

Відступ - через 3 місяці...

Ці дні виявились важчими. аніж можна було б собі уявити. Двоє зовсім незнайомих людей змушені брехати, при цьому не тільки іншим, але й один одному. Вони прекрасно розуміють. що брехня. як мильна кулька, яка здатна луснути у будь-який момент, і найчастіше це відбувається тоді, коли ви цього не очікуєте. Довіра... дружба...любов заміниться зневагою, ворогуванням і ненавистю. Все те. що будувалось довгий час просто рухне, як падає холодний осінній дощ: швидко, холодно і доволі депресивно. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍