Мирослава Білич - Діамантовий шрам, Мирослава Білич

Сльози покотились по щоках, гіркі і болючі. Як же мені нестерпно її бракує. Скільки всього матуся б мені порадила і допомогла у собі розібратись. А я б цілувала її пухкі теплі руки і дякувала за мудрі і теплі слова.

- Вибач, але нам вже час, Іванко.

Я підійшла до пам’ятника, ніжно торкнулась холодного каменю рукою і подумки привітала матусю. Вперше я прийшла до неї не сама, а з підтримкою, і це виявилась так важливо.

Додому ми не одразу повернулись. Руслан дав і мені завдання, яке знову приємно вразило. Він попросив від мене підтримки дуже чуттєвим і витонченим способом. Ми поїхали до іншого міста, де зайшли у крамницю із кришталем. Це виявилась найкрасивіша місцина, де я колись бувала. У прозорих вітринах, із правильним світлом кришталеві вироби переливались різнобарвними кольорами і блищали, мов дорогоцінні коштовності. Ми пройшли повз відділ з різноманітними люстрами, вишуканим посудом і зупинились біля вітрини з вазами.

- Я хочу поповнити свою колекцію новою вазою, на твій смак.

Я задоволено усміхнулась і взялась виконувати прохання. Треба знайти щось гідне. Повільно вивчала кожну, аж поки не помітила ту саму, яка виділялась поміж іншими. Якщо більшість розписана всілякими візерунками, то ця – абсолютно проста. Знизу квадратна ваза поступово перетворювалась на чотири витончені пелюстки, загострені на кінцях, і це було дуже красиво.

Додому ми повернулись у хорошому настрої. Поснідали після обіду і просто сиділи за столом. Я не хотіла йти до себе, як це було до сьогодні, і Руслан теж не спішив мене покидати. Ми не розмовляли, хоча я мала стільки думок, які хотілось озвучити саме йому. Щоб зізнатись у перших і настільки яскравих почуттях, і хай вони заборонені і неправильні, але зуміли розривати мене зсередини. У цю мить я почала розуміти рядки з романів, які читала. Там написана правда про кохання, все до єдиного слова.

Тишу перервали звуки кроків. До зали зайшов кривдник, і ми одразу перервались на нього.

- Прийшов лікар, він просить негайно його прийняти, і вже чекає у твоєму кабінеті, Русий.

- Скажи, що я вже йду.

Чоловік одразу поспішив піти, а Руслан взяв мене за руку. Він довго дивився на мене, наче намагався підібрати правильні слова. Ніжно провів великим пальцем по моїх фалангах і промовив неймовірні слова:

- Я не хочу тебе віддавати.

Поцілував мою руку, всміхнувся своєю білосніжною усмішкою, яка робила його обличчя ще красивішим, і пішов, щоб залишити мене найщасливішою у світі. Підвелась і взяла до рук красиву коробку, вийняла з неї вазу. Обережно пройшла до вітрини і поставила її на вільне місце. Стало приємно від того, що мала змогу доповнити цю красу частинкою свого смаку. І що Руслан відкрив мені потаємний і болючий момент свого життя.

Якби ж я тоді знала, що це буде наш останній щасливий момент, бо потім – кришталева омана розлетілась на купу гострих уламків. Вони розранили мені все серце, дістались гострими краями до душі. Змусили надто дорого заплатити за короткі миті щастя від забороненого кохання.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно