Марк Леві - Викрадач тіней

через такі сумніви. З часом звикнеш. Не уявляєш, як приємно когось лікувати.

— Ліпше я лікуватиму людей булочками з шоколадом, можу запевнити тебе, що це мені завжди вдавалося, — сказав він, знімаючи халат.

Я застав його трохи згодом удома, коли повернувся вранці після лікарні. Він сердито витягав речі з сумки: розкладав їх по відведених йому шухлядах комода.

— Уперше моя сестричка зустрічатиме Різдво без мене. Як я їй поясню свою відсутність по телефону?

— Скажеш правду про все, що сталося цієї ночі.

— Одинадцятирічній дівчинці? Може, ще щось вигадаєш?

— Різдвяного вечора ти рятував людей, які потрапили в аварію, чим можуть дорікнути тобі рідні? До того ж ти сам міг їхати тим автобусом, тож годі скиглити.

— А міг бути й удома! Мені тут бракує повітря, я задихаюся в цьому місті, задихаюся у великій медичній аудиторії, серед цих підручників, які треба зубрити і вдень і вночі.

— Скажи, що не так? — запитав я в Люка.

— Анабель, ось що не так! Я мріяв про кохання з жінкою, уявити не можеш, наскільки! Щоразу, коли батько осмикував мене й повертав до реальності, я мріяв про дівчину, уявляв її собі. А тепер, коли вона в мене є, я хочу знову бути одинаком. Я навіть сердився на тебе, що у вас із Софі поверхові стосунки. Уперше, коли я її побачив у твоєї мами, подумав, що це все одно, що годувати мармеладом свиней.

— Ґречно дякую.

— Шкода, але я бачив, що ти на неї й не дивишся, а така дівчина — рідкість.

— Ти натякаєш, що запав на Софі?

— Не мели дурниць, якби це було так, я не натякав би, кажу тобі, я заплутався. Мені нудно з Анабель, вона якась глевка. Вона гне кирпу й дивиться на мене звисока, бо я виріс у провінції.

— Чому ти так вважаєш?

— Свята вона вирішила проводити з рідними, я запропонував приєднатися до них, але зрозумів, що їй не хочеться знайомити мене з батьками. Ми з різних прошарків.

— Може, ти трохи перебільшуєш? Можливо, вона побоялася брати якісь зобов’язання? Якщо когось знайомиш із батьками, це безслідно не минає, це вже якийсь новий етап у стосунках.

— А ти про все це думав, коли привозив Софі до своєї мами?

Я мовчки дивився на Люка. Ні, я не думав про все це, коли зненацька запропонував Софі поїхати зі мною до моєї мами, і тільки тепер зрозумів, що вона мала подумати.

Мої егоїзм і дурість пояснювали те, що вона віддалилася від мене на початку осені. І я їй нічого не запропонував на Різдво. Наша закохана дружба в’янула, і тільки я цього не помічав. Я покинув Люка наодинці з його похмурими думками й кинувся телефонувати Софі. Ніхто не відповів. Можливо, мій номер висвітився на екрані її телефона, і вона не захотіла відповідати.

Я зателефонував мамі з вибаченнями. Вона запевнила, що чудово мене розуміє й сказала не турбуватися, адже подарунками ми можемо обмінятися й пізніше, вона намагатиметься приїхати ще до весни, десь у лютому.

* * *

Увечері перед Новим роком я був на чергуванні, я виміняв цю ніч на різдвяну й програв. Люк поїхав побачитися зі своїми. Я все ще нічого не знав про Софі. Я влаштувався в кріслі в передпокої відділення швидкої, чекаючи, коли почнуть надходити перші гості. Тієї ночі на мене чекало несподіване знайомство.

Рятувальники привезли стареньку о двадцять третій. Її принесли на ношах, і мене здивував її веселий вигляд.

— Чого ви так радієте? — запитав я, міряючи їй тиск.

— Це надто складно, ви не зрозумієте, — відповіла вона, посміюючись.

— Хоч натякніть!

— Та ні, ви вважатимете мене за божевільну.

Старенька сіла на ношах і уважно на мене подивилася.

— А я вас упізнала! — скрикнула вона.

— Ви помиляєтеся, — відповів я, міркуючи, чи треба робити комп’ютерну томографію.

— Ви, мабуть, думаєте, що я здитиніла й міркуєте, чи провести ретельніші обстеження. Але більше здитинілий із нас двох — ви, любчику.

— Якщо вам так приємно!

— Ви живете на п’ятому праворуч, а я над вами. То хто з нас, парубче, неуважніший?

Від самого початку моєї медичної практики я боявся зустрітися з батьком за подібних обставин. Цього вечора у відділенні швидкої, а не на сходах нашого будинку, я зустрів свою сусідку. Я до нього в’їхав п’ять років тому, п’ять років я чув, як вона ходила в мене над головою, як свистів її чайник, як вона відчиняла вікна, і навіть не замислювався, хто там наді мною, і як виглядає людина, що веде таке життя, як і я. Люк має слушність, великі міста доводять до божевілля, висотують із вас душу, а потім випльовують, наче пережований тютюн.

— Не переймайтеся, хлопче, то й що, якщо я отримала для вас дві-три бандеролі, чи варто заходити дякувати? Ми кілька разів зустрічалися на сходах, але ви бігли так швидко, що, якби ваша тінь йшла за вами, вона загубилася б між поверхами.

— Дивно, що ви таке кажете, — зауважив я, розглядаючи при світлі її зіниці.

— Що тут дивного? — здивувалася вона, приплющуючи очі.

— Нічого. Скажіть-бо, що вас настільки звеселило.

— О ні, тепер узагалі не скажу, раз ви мій сусід. До речі, зробіть мені ласку.

— Усе, що забажаєте.

— Попросіть товариша тихіше розважатися з подружкою, я була б дуже вдячна. Я нічого не маю проти розваг молоді, але в моєму віці сон, на жаль, надто чутливий.

— Якщо вас це втішить, навряд чи ви їх іще почуєте: як я розумію, їхні стосунки близькі до розриву.

— А, — вдумливо промовила старенька, — мені дуже шкода. Ну що ж, якщо зі мною все гаразд, я можу піти додому?

— Ні, доведеться залишити вас під наглядом, я зобов’язаний.

— А що збираєтеся пильнувати?

— Вас!

— Гаразд, я збережу вам час. Я досить стара жінка, яка вас не обходить, і я посковзнулася на кухні. Не треба нічого іншого роздивлятися чи робити, а лише перев’язати ногу, яка пухне на очах.

— Полежте, ми відправимо вас на рентген, і якщо перелому немає, після чергування я відвезу вас додому.

— Коли вже ми виявилися сусідами, даю вам три години, якщо ні, добиратимуся сама.

Я виписав направлення на рентген, доручив стареньку санітарові й повернувся до роботи. Чергування в новорічну ніч — найгірше з усіх. Уже після пів на першу ранку прибувають перші хворі: алкогольні отруєння й переїдання. Я ніколи не збагну сенсу таких святкувань.

Сусідку я відшукав на світанку. Вона сиділа в інвалідному кріслі, тримала сумочку на колінах, і нога в