Айзек Азімов - Фундація та Земля

хто карає. Сили історії. Не знаю. — Вона ніяково відвернулась від Тревіза, тоді глухо мовила: — Спитай в інших.

— Я б хотів, але в кого? Хтось на Компореллоні вивчав первісну історію?

— Так, такі люди є. Вони не популярні серед нас, звичайних компореллонців, але Фундація, ваша Фундація, наполягає на інтелектуальній свободі, як вони це називають.

— Непогане наполягання, як на мене.

— Усе, на чому наполягають ззовні, погане.

Тревіз знизав плечима. Сенсу сперечатися не було. Він сказав:

— Мій друг, доктор Пелорат, також, можна сказати, дослідник первісної історії. Я певен, він захоче зустрітися з компореллонськими колегами. Можеш це влаштувати, Лізалор?

— Є історик Василь Деніадор, — кивнула вона. — Він працює в університеті тут, у місті. Він не викладає, але зможе розповісти вам те, що ви хочете знати.

— Чому він не викладає?

— Йому не заборонено, просто студенти не обирають його курс.

— Припускаю, — зауважив Тревіз, намагаючись не звучати саркастично, — що студентів переконують його не обирати.

— А чому б їм цього хотіти? Він скептик. Знаєш, вони в нас є. Завжди є особи, налаштовані проти загального способу мислення й достатньо зарозумілі, щоб бути переконаними у власній одноосібній правоті — це усі інші помиляються.

— Може, він таки справді де в чому має рацію?

— В жодному разі! — відрізала Лізалор, непохитно вірна своїм переконанням, і стало зрозуміло, що всі подальші дискусії на цю тему будуть марні. — І попри весь свій скептицизм він змушений буде сказати тобі те ж саме, що сказав би будь-який компореллонець.

— І що саме?

— Що якщо ти шукаєш Найстаріший, ти його не знайдеш.

3

У відведених їм покоях Пелорат замислено слухав Тревіза, і його довге серйозне обличчя було безвиразне. Тоді він перепитав:

— Василь Деніадор? Не пам’ятаю, щоб чув про нього, але, можливо, я знайду його роботи у своїй бібліотеці на кораблі.

— Ви певні, що не чули про нього? Подумайте!

— Наразі я не пригадую, щоб чув, — обережно мовив Пелорат, — але все ж таки, любий друже, я не чув, напевно, про сотні поважних учених; або ж чув, але не пам’ятаю.

— Та все ж він не може бути першокласним, інакше б ви про нього чули.

— Вивчення Землі…

— Практикуйтеся казати «Найстарішого», Янове, інакше будуть проблеми.

— Вивчення Найстарішого — не надто заохочувана в наукових колах царина, тож навіть першокласні дослідники в галузі первісної історії зазвичай до неї не схиляються. Або ж, якщо глянути на це інакше, ті, хто вже за це взявся, не заживають у незацікавленому світі достатньо слави, щоб їх вважали першокласними, навіть якщо вони якраз такі. Я щиро переконаний, що ніхто не вважає першокласним мене.

— Я вважаю, Пеле, — ніжно мовила Блісс.

— Точно, люба, ти, — легко всміхнувся Пелорат, — але ти не судиш про мене за науковими здібностями.

Судячи з годинника, уже була майже ніч, і Тревіз відчув, як наростає в ньому нетерплячість, — як і завжди, коли Блісс із Пелоратом обмінювалися ніжностями.

— Я спробую влаштувати завтра зустріч із цим Деніадором, — сказав він, — але якщо він знає про все це так само мало, як і міністерка, ми не набагато просунемося.

— Він може скерувати нас до когось кориснішого, — припустив Пелорат.

— Сумніваюся. Ставлення цього світу до Землі… утім краще мені теж тренуватися оминати цю назву. Ставлення цього світу до Найстарішого дурне та забобонне. — Він відвернувся. — Але це був складний день, і нам варто подумати про вечерю — якщо зможемо витримати їхнє пересічне їство, — а тоді починати думати про сон. Ви вдвох уже навчились користуватися душем?

— Любий друже, — відповів Пелорат, — до нас дуже люб’яз­но ставилися. Ми отримали всі можливі вказівки, більшості з яких не потребували.

— Слухайте, Тревізе, — спитала Блісс, — що з кораблем?

— А що з ним?

— Компореллонський уряд його конфіскує?

— Ні, не думаю.

— Ох. Дуже приємно. Чому ні?

— Бо я переконав міністерку передумати.

— Приголомшливо, — зауважив Пелорат. — Мені вона не здалася особою, яку особливо можна переконати.

— Не знаю, — мовила Блісс. — З її мозку було зрозуміло, що Тревіз її приваблює.

Тревіз зиркнув на Блісс із несподіваною злістю.

— Блісс, це ви зробили?

— Що саме, Тревізе?

— Підштовхнули її…

— Я не підштовхувала. Однак коли я помітила, що ви її приваблюєте, то не втрималась і послабила в ній пару внутрішніх заборон. Це була дрібниця. Ці заборони могли ослабнути й самі, а мені здавалося важливим переконатися, що вона буде сповнена щодо вас добрих намірів.

— Добрих намірів! О, ще й яких! Вона відтанула, так, але… посткоїтально.

— Ви ж не маєте на увазі, старий… — сказав Пелорат.

— А чому ні? — роздратовано відповів Тревіз. — Вона, може, й не першої молодості, але вельми вправна. Вона не початківиця, запевняю вас. Але я й не вдаватиму із себе джентльмена й не вигороджуватиму її. Це була її ідея, дякувати Блісс, яка попорпалась у її внутрішніх запобіжниках, а я був не в тому становищі, щоб відмовлятися, навіть якби це й спало мені на думку, а мені не спало. Слухайте, Янове, обійдемося без вашого пуританського засудження. У мене кілька місяців не було такої можливості. Ви ж… — І він махнув рукою десь у бік Блісс.

— Повірте, Ґолане, — присоромлено озвався Пелорат, — якщо ви тлумачите мій вираз як пуританський, то ви помиляєтесь. Я не заперечую.

— Але вона пуританка, — мовила Блісс. — Я хотіла пробудити в ній тепло до вас; я не розраховувала на сексуальний пароксизм.

— Але саме його ви й викликали своїм втручанням, моя маленька довгоноса Блісс. Міністерці, може, й необхідно вдавати пуританку на публіку, але це прикидання лише підкидає дров у вогонь.

— Тож за те, що ви вгамували її спрагу, вона зрадить Фундацію…

— Вона зробила б це в будь-якому разі. Їй потрібен корабель… — Тревіз затнувся й пошепки уточнив: — Нас не підслуховують?

— Ні!

— Впевнені?

— Точно ні. Неможливо зазіхнути на свідомість Геї так, щоб Гея про це не знала.

— У такому разі… Компореллон хоче корабель собі — це цінний додаток до флоту.

— Фундація цього точно не дозволить.

— Компореллон не має наміру повідомляти Фундацію.

Блісс зітхнула.

— Отакі ви, ізоляти. Міністерка збирається зрадити Фундацію на користь Компореллона, а в обмін на секс хутенько зрадить і Компореллон. А Тревіз, зі свого боку, радо продасть свої сексуальні послуги, щоб простимулювати цим зраду. Яка ж у цій вашій Галактиці анархія. Який хаос.

— Ви помиляєтеся, жінко, — холодно заперечив Тревіз.

— У своїх останніх словах я не жінка, я Гея. Я вся Гея.

— Тоді ви помиляєтесь, Геє. Я не продавав свої «сексуальні послуги». Я радо їх надав. Мені сподобалось, і це нікому не завдало шкоди. Що ж до наслідків, то, з мого погляду, вони обернулися на краще, і мене це влаштовує. А якщо Компореллон хоче корабель для власних цілей, то як сказати, хто тут має рацію? Це корабель Фундації, але його віддали мені для пошуків Землі. Отже, він мій, доки я не завершу пошуки, і я відчуваю, що Фундація не має права порушувати свою ж угоду. Що стосується Компореллона, то йому не подобається панування Фундації, він мріє про незалежність. На його думку, вчинити так і обманути Фундацію правильно, бо для них це не зрада, а вияв патріотизму.