Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

1935 року Гітлер відкрито денонсував умови Версальського мирного договору, відновив військовий призов і почав відбудовувати німецькі збройні сили[143].

Гітлер, як і Сталін, показав себе справжнім господарем в органах влади — він виставляв себе жертвою різних змов, а відтак користався нагодою позбутися справжніх чи вигаданих ворогів. Одночасно з цим Гітлер створював щось на кшталт інструментів примусу, що їх Сталін успадкував від Леніна і більшовицької революції. СС і німецька поліція ніколи не будуть здатні на організований терор в Німеччині, порівнянний за масштабом з діями НКВД в Радянському Союзі. Ніч довгих ножів, жертвою якої стали кільканадцять осіб, у жодне порівняння не йде зі сталінськими чистками в партії, армії та НКВД, коли було розстріляно десятки тисяч. В СРСР загинуло набагато більше людей, ніж нацистський режим знищив до початку Другої світової війни. Щоб зрівнятися з НКВД, СС потребувала часу і практики. Гімлер вважав свої кадри «солдатами ідеології», але вони зможуть втілювати свою місію расового завоювання й домінування, лише ставши на плечі справжніх солдатів: за кордоном Польщі після 1939 року й Радянського Союзу після 1941-го[144].

Логіка домашнього терору Гітлера була логікою майбутньої наступальної війни: посилений і лояльний до Гітлера Вермахт веде війну, а СС і поліція перетворюють її на винищувальну. В цьому сенсі побоювання Сталіна стосовно війни мали цілковитий резон. Німці, однак, у майбутній війні не розраховували на допомогу радянського населення. У цьому сенсі сталінський варіант загрози — спілка іноземних ворогів з внутрішніми опонентами — не був підставовий. Тому нова, ще більша хвиля терору, що його Сталін розв’язав проти власного населення у 1937–1938 роках, виявилася абсолютно марною і справді контрпродуктивною.

* * *

Чистки в радянській армії, партійному апараті й НКВД були прелюдією до Великого терору, який у 1937–1938 роках із класових і національних приводів забрав сотні тисяч життів. У результаті допитів десятків тисяч людей виникли численні «організації», «змови» і «групи», до складу яких ризикували потрапити дедалі більше радянських громадян. Репресії проти комуністів поза сумнівом сіяли страх у лавах партії; але партії як такій влітку 1937 року нічого не загрожувало, доки її члени йшли слідом за Сталіним і переслідували справжніх ворогів у радянському суспільстві. Чистки також стали перевіркою лояльності НКВД, позаяк керівництву висувалися звинувачення за примхою Сталіна, а особовий склад мусив спостерігати, як переслідують їхніх колег. Однак улітку 1937 року обложений НКВД повернеться проти соціальних груп, що їх чимало енкаведистів охоче визнавало за ворогів. Кілька місяців вище керівництво Радянського Союзу замишляло удар по групі, якої вони справді боялися — куркулів[145].

Куркулі були селянами, їм вдалося пережити сталінські революції: колективізацію, голод, а дуже часто й ҐУЛАҐ. Як соціальний клас куркулі (заможні селяни) ніколи не існували. Цей термін був радше елементом радянської класифікації, який зажив власним політичним життям. Спроба «ліквідувати куркулів» під час першої п’ятирічки призвела до вбивства колосального числа людей, але вона радше створила клас, аніж зруйнувала — клас тих, хто зазнав принижень і репресії, але вижив. Мільйони людей, яких депортували, або які втекли під час колективізації, вважалися куркулями, й іноді вони приймали цю класифікацію. Радянське керівництво мало враховувати ту ймовірність, що революція сама створює собі опонентів. На пленумі ЦК Компартії у лютому-березні 1937 року кілька промовців дійшли такого логічного висновку. Куркулі вважалися «запеклими ворогами» радянської системи[146].

Потрапити в куркулі означало не лише зазнати страждань, а й пережити депортацію на колосальну відстань. Колективізація кинула мільйон куркулів у ҐУЛАҐ або змусила їх тікати в міста. Це означало важку дорогу на сотні, а то й тисячі кілометрів. Як мінімум 3 мільйони селян під час першої п’ятирічки влаштувалися робітниками на різні підприємства. Зрештою, в цьому й полягав сенс п’ятирічки: зробити з аграрного Радянського Союзу індустріальну країну. Близько 200 тисяч людей, які раптом відчули на собі тавро куркуля, втекли у міста, рятуючись від розстрілу або заслання. 400 тисячам куркулів вдалося втекти із спецпоселень — хтось втік у міста, ще більше людей — у села. Десятки тисяч вийшли з таборів і спецпоселень, відбувши термін покарання. Отримавши п’ять років заслання у 1930, 1931 і 1932 роках, маса людей вийшли з ҐУЛАҐу в 1935, 1936 і 1937-му[147].

Влада оптимістично гадала, що переселення знівелює вороже соціальне походження куркулів і, завдяки перевихованню, ті стануть звичайними радянськими людьми. У другій половині 1930-х років сталінізм утратив такі сподівання. Сама соціальна мобільність, притаманна сталінській політиці індустріалізації, була тепер порушена. Куркулі вступали в колгоспи — можливо, вони збиралися стати на чолі повстанців, як це зробили інші селяни в 1930 році. Куркулі поверталися в соціальний устрій, який у багатьох сенсах лишався традиційним. Сталін знав з результатів перепису 1937 року, які він не сприйняв, що більшість дорослого населення не приймає офіційний атеїзм радянської держави і вірить у Бога. Через двадцять років після більшовицької революції ця релігійність непокоїла і, можливо, розхолоджувала владу. Чи не відбудують куркулі старе суспільство?[148]

Куркулі, засуджені пізніше або на довші терміни, досі перебували в таборах у Сибіру, Казахстані, на Далекому Сході і в Середній Азії: чи не підтримають раптом ці люди вторгнення японців? У червні 1937 року НКВД повідомляло, що заслані в Сибір куркулі становлять «широку базу повстання». Звісно, за підтримки іноземної Держави в ситуації війни куркулі боролися б з радянською владою. А тим часом вони вважалися внутрішніми ворогами. Одна репресивна політика закладала фундамент для іншої: заслані куркулі не любили радянської системи; а місце їхнього заслання, далеко-далеко від дому, лежало надто близько до джерела зовнішньої загрози, експансіоністської Японської імперії[149].

Повідомлення НКВД з Далекого Сходу малювали сценарій союзу внутрішніх ворогів з іноземними державами. У квітні 1937 року спалахнули повстання проти радянської присутності в китайській провінції Сіньцзян. У маріонетковій японській державі Маньчжоуго японці вербували російських емігрантів, які налагоджували контакти з куркулями, засланими в Сибір. Згідно зі звітами НКВД, «Російський генеральний військовий союз», за спиною якого стояла Японія, планував після нападу Японії спровокувати повстання куркулів. У червні 1937 року місцеві відділи НКВД отримали дозвіл провадити масові арешти й розстрілювати людей, запідозрених у зв’язках з «Російським генеральним військовим союзом». Мішенню операції стали заслані куркулі та колишні офіцери царської армії, які нібито ними командували. Звісно, перших було значно більше, ніж других. Почалися репресії серед куркулів, які відбували сибірське заслання[150].

Радянське керівництво