Джеймс Хедлі Чейз - Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз

якби знала, що Рокко пообіцяв собі помститися банді Ґріссонів. Рано чи пізно, казав він собі, така нагода підвернеться, а коли вже це станеться, то стара карга гірко пошкодує, що так із ним вчинила.

Саме тому, що Рокко був такий мініатюрний та позірно лагідний, ніхто — і Ма менше за всіх — не усвідомлював, яким небезпечним ворогом він може стати. За тонкими смаглявими рисами італійця ховався хитрий розум і мстивий характер.

Рокко влаштувався на роботу збирачем данини у дрібних бандитів. Робота йому не подобалася, однак він мусив заробляти собі чимось на життя тепер, коли втратив свій клуб. Проходячи кілометри пішки, входячи в обшарпані помешкання, раз по раз піднімаючись сходами, від чого ноги його аж гули, він розмірковував про банду Ґріссонів. Рано чи пізно, обіцяв він собі, він таки притисне їх, а коли вже притисне, то не випустить.

Ма Ґріссон вибрала собі клуб «Парадиз» не лише тому, що змогла отримати його за безцінь, а й через його зручне розташування.

Двоповерхова будівля клубу розміщувалася на маленькому дворику неподалік від однієї з головних вулиць. Вона була затисну та між складом та невеличким годинниковим заводом, зачиненими з шостої вечора до восьмої ранку.

Розташування клубу було таке зручне, що в разі поліцейської облави швейцар матиме море часу, аби сповістити про це керівництво.

Окрім того, будівлю неможливо було оточити.

Перше, що зробила Ма, це поміняла двері: вона замовила сталеві двері завтовшки у три дюйми[6] з вічком із куленепробивного скла. На всіх вікнах повісили металеві жалюзі, які автоматично опускалися за допомогою натисканням кнопки на столі Ма.

За дивовижно короткий проміжок часу Ма перетворила клуб на неприступну фортецю. Вона спроектувала потаємні сходи, що вели з верхнього поверху клубу на сусідній склад. І хоча власник складу навіть не здогадувався про це, тепер можна було увійти в клуб та полишити його саме у такий спосіб.

Оформлення клубу доручили дуже дорогому, але тямущому декораторові.

Хол тепер був пофарбований у білі тони з позолотою, а дзеркала — обрамлені рожевими рамами. Справа розташовувався ресторан із танцмайданчиком, що мав вигляд печери зі сталактитами, котрі звисали зі стелі; ніші углибині зали були призначені для почесних гостей, які прагли усамітнення. Зала освітлювалася зеленими неоновими лампами, які створювали атмосферу водночас інтимну та хвилюючу.

У дальньому кінці ресторану, за закритими сталевими тридюймовими дверима, був гральний зал із рулеткою та столиками для гри у бакара[7]. Відразу за гральним залом розташовувався кабінет Ма та ще одна кімната, де члени банди могли приймати особистих друзів.

Наверху було шість спалень, призначених для грошовитих гостей, які хотіли відпочити з дівчатками, не полишаючи клубу. У дальньому кінці коридору була кімната, що вела в номер-люкс міс Блендіш.

Уже за два місяці після того, як Ма шантажем відібрала бізнес у Рокко, клуб відкрився знову й відразу ж став неймовірно популярним.

Про ресторан-печеру заговорило все місто. Стало модним бути записаним у члени клубу, і Ма продемонструвала свою неабияку кмітливість в управлінні закладом. Вона повідомила через пресу, що кількість членів клубу обмежена — до 300 людей. Плата за членство була 300 доларів. Заявки посипалися миттєво. Якби Ма захотіла, то вже за перший тиждень роботи клубу змогла б отримати не менше п’яти тисяч членів. Аби не спокушатися та опираючись тискові інших членів банди, котрі кричали, що треба брати всіх охочих, Ма обрала триста імен з-поміж усієї маси заявників, ретельно вибираючи лише найвпливовіших та найбагатших людей Канзас-Сіті.

— Так ми набудемо шику, — пояснила вона. — Я знаю, що роблю. Не хочу, аби тут товклася різна шваль, створюючи нам проблеми. Цей заклад стане найкращим у місті — от побачите!

І Флінна, і Воппі налякала велич клубу. Воппі навіть боявся заходити на кухню, де царювали три шеф-кухарі, яких підкупом переманили з найкращих готелів міста. Його мрія стати головним поваром випарувалася при вигляді цих трьох експертів у високих кухарських ковпаках, що чаклували на найсучаснішому обладнанні. Док Вільямс був від клубу у захваті. Він отримував неабияке задоволення, одягаючи смокінг й удаючи з себе гостинного хазяїна за стійкою бару, де вечір за вечором упивався до щасливого забуття.

Едді клуб також подобався. Він завідував гральним залом, поки Флінн наглядав за рестораном. Ма рідко з’являлася на людях. Вона залишалася в своєму кабінеті, займаючись постачанням продуктів, бухгалтерією та розподілом грошей.

Єдиним, хто виявився не при ділі, був Слім. Він і далі никав усюди, брудний та неохайний, у тому самому заяложеному чорному костюмі, який носив уже багато років. Він не брав участі в діяльності клубу, проводячи більшість часу в товаристві міс Блендіш.

Саме Слім наполіг на тому, щоб у міс Блендіш була не лише спальня, але й вітальня. І Ма йому це дозволила. Те, що в їхньому будинку перебуває ця дівчина, непокоїло Ма. Вона добре усвідомлювала всі можливі ризики. Дівчина була єдиним живим свідком того, що це банда Ма Ґріссон вчинила викрадення. Якщо дівчину знайдуть, то всі мрії, усі плани Ма та все їхнє майбутнє розвіються, як дим. Вона дуже сподівалася, що колись-таки міс Блендіш набридне Слімові. І коли це станеться, Ма нарешті її позбудеться.

Коли Феннер із Полою вже збиралися додому, клуб «Парадиз» лише розпочинав роботу.

Мейсі, гардеробниця, безустанку приймала накидки, капелюхи та пальта від відвідувачів, що прибували безперервним потоком.

Мейсі, котру Ма прийняла на роботу через її чудову фігуру, була гарненькою дівчиною — майже підлітком — із невиразними рисами обличчя та волоссям кольору воронового крила. Їй була притаманна поблажливість до допитливих чоловічих рук, а ще вона мала метке око до того, де можна підзаробити. Уніформа Мейсі складалася з яскраво-червоного піджачка, що щільно облягав її форми, та білих атласних шортів. Довгі гарні ноги обтягувало чорне трико, а на голові красувався плаский білий капелюшок, грайливо зсунутий на одне око.

Мейсі мала виконувати водночас дві роботи: наглядати за гардеробом і стежити за тим, аби ніхто чужий не піднімався нагору.

Кілька хвилин вона працювала напружено й швидко, але потім була перерва, коли гості не прибували, тож упродовж кількох хвилин хол пустував.

Мейсі помітила Сліма, який йшов, тримаючи в руках коричневий пакунок. Від Сліма у дівчини мурашки йшли по шкірі. Вона швидко повернулась до нього спиною, вдаючи, ніби поправляє ряд пальт та накидок, — аби лише уникнути Слімового погляду.

Слім піднявся сходами нагору і пішов коридором до номера міс Блендіш. Постояв за дверми, озирнувся, витяг із кишені ключ,