Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

І Лукрецій, пообіцявши гречанці завітати до неї знову, пішов. Його душа була наповнена схвильованими й сильними віршами, що народилися від споглядання природи.

Евтібіда, яка, здавалося, була цілком задоволена, пішла в супроводі Аспазії до своєї опочивальні. Вона хотіла, вклавшись у ліжко, потішитися радістю, яку обіцяла їй помста. Однак, на велике її здивування, насолода, на яку вона так чекала і надіялася, виявилася не настільки приємною, як

вона передбачала. їй здалося дивним, що вона відчула таке слабке задоволення.

Вона довго міркувала над тим, що вчинила, над можливими наслідками свого листа. Можливо, розлютований Сулла приховає свій гнів до ночі і стежитиме за коханцями, застане їх в обіймах і вб'є обох.

її тішила думка, що незабаром вона почує про смерть і безчестя Валерії, самовпевненої, зарозумілої матрони, яка звисока дивилась на неї, нещасну й зневажену. А Валерія була в тисячу разів більше зіпсована й розбещена, ніж вона. Думка про те, що вона почує про смерть цієї лицемірної, гордовитої жінки, сповнювала її груди радістю і тамувала муки ревнощів та горя, які вона все ще відчувала.

Але до Спартака Евтібіда мала зовсім інші почуття. Вона намагалася пробачити йому його провину, і їй здавалося, що бідолашний фракієць винний значно менше від Валерії. Зрештою він тільки бідний рудіарій, і для нього дружина Сулли, будь вона зовсім негарною, мала бути чимось більшим, ніж богиня. Ця розпутна жінка, мабуть, спокушала його своїми пестощами, чарувала, дражнила до того, що бідолаха був неспроможний більш опиратися. Так мусило бути, бо чи зважився б якийсь гладіатор звести зухвалий погляд на дружину самого Сулли? А потім, завоювавши любов такої жінки, бідний Спартак, певна річ, настільки нею захопився, що вже не міг і подумати про любов до іншої. Тому смерть Спартака тепер почала здаватися Евтібіді несправедливою і незаслуженою.

Ці різноманітні, протилежні думки не давали заснути; вона зітхала, дрижала, мов у лихоманці, і металася в постелі. Час од часу вона починала від утоми дрімати, але прокидалася знову.

Раптом вона скочила з ліжка і ридаючи закричала:

— Ні… Спартак… не я тебе вбиваю!.. Це вона… Ти не загинеш!

Вона накинула широкий білий плащ і, покликавши Аспазію, наказала їй мерщій розбудити Метробія.

— Демофіл тепер на п'ять годин попереду тебе, і ти повинен не їхати, а летіти на своєму скакуні, — сказала дівчина комедіантові.

— Коли б він був Пегасом, я примусив би його справді летіти…

— Зрештою, так буде краще і для тебе самого!

Через кілька хвилин тупіт коня, що мчав шаленим галопом, розбудив не одного з синів Квіріна. Прислухавшись до цокоту копит, вони знову загорталися в ковдри, думаючи, як то добре бути в теплі і в затишку в той час, коли багато невдах у дорозі, в чистому полі, під відкритим небом зносять люті пориви холодного вітру.

Розділ VII

ЯК СМЕРТЬ ВИПЕРЕДИЛА ДЕМОФІЛА І МЕТРОБІЯ

Хто виїжджав з Рима через Капенську браму, їхав Аппієвим шляхом через Арецій, Сутрію, Свесси-Помецію і Каєти до Капуї, де шлях роздвоюється, — ліворуч на Беневент, і звертав на Куми, той міг бачити незрівнянно чарівну картину. Навкруги розкинулися барвисті узгір'я, вкриті гаями маслин і апельсинів, виноградниками і фруктовими садами, що цвіли між соковитими луками та родючими вже жовтавими нивами. Трохи нижче на ніжно-зелених луках паслися численні гурти корів і отари овець.

За нивами й пасовиськами розгорталося квітуче узбережжя, вздовж якого тяглися поблизу один від одного Літери, Мізени, Куми, Байї, Путеоли, Неаполь, Геркуланум і Помпея, а навколо них — чудові стрункі храми, прекрасні вілли, гарненькі терми, розкішні діброви. Де-не-де з-поміж них визирали невеличкі села, розташовані над озерами Акерузія, Аверно, Ліколі, Патрія — так, що все узбережжя затоки здавалося одним суцільним містом-садом. А далі — немов в обіймах — між берегами ніжилося лагідне голубе море, неначе заколисане в солодкій знемозі. Здалека море, ніби вінком, уквітчалося низкою мальовничих островів, також оздоблених термами, палацами й садами: Ісхія, Прохіта, Несіда, Капрея. І всю красу цієї місцевості, всю усміхнену природу цього краю осявало гаряче сонце і м'яко пестив легенький вітерець.

Не дивно, що ця незрівнянна краса породила в ті часи вірування, ніби саме тут перебував зі своїм човном Харон, який перевозив померлих з цього світу до Єлісейських полів.

Доїжджаючи до Кум, мандрівник бачив пишне багатолюдне місто, розташоване на крутій обривистій горі, на її схилах і приморській рівнині. Влітку, в час купального сезону, тут мешкало багато патриціїв, а ті, хто мав свої вілли, охоче залишалися також на осінь і весну.

Тому в Кумах були всі ті вигоди, що їх мали багатії и патриції в самому Римі: портики, базиліки, форуми, цирки і навіть грандіозний амфітеатр (його руїни збереглися донині), а в Акрополі на горі височів величезний храм Аполлона, один з найпишніших і найкращих в Італії.

Поблизу Кум, на мальовничому пагорку, звідки одкривався краєвид на узбережжя й затоку, стояла велична розкішна вілла Луція Корнелія Сулли.

Все, що міг вигадати честолюбний, з багатою фантазією розум Сулли, було зібрано на цій віллі. Вона сягала аж самого морського берега. Там за наказом Сулли було споруджено особливий басейн для прирученої риби, яку пильно доглядали.

Будинок не поступався навіть найрозкішнішим будинкам Рима. В ньому була лазня, вся з мармуру, з п'ятдесятьма відділеннями для гарячих, теплих і холодних ванн, з різними вигодами, на які не пошкодували грошей. При віллі були квіткові оранжереї, пташники і обгороджені парки, де водилися олені, козулі, лисиці і всіляка дичина.

В це чарівне місце, приємне і корисне для здоров'я своїм теплим повітрям, два місяці тому віддалився для особистого життя всемогутній грізний екс-диктатор Риму.

Тут Сулла проводив дні за обдумуванням і писанням своїх «Коментарів», які присвятив Луцію Ліцінію Лукуллу, що саме в той час доблесно воював, а через три роки, ставши консулом, переміг Мітрідата у Вірменії і Месопотамії. Пізніше Лукулл уславився у римлян не доблестю воїна і переможця, а витонченою розкішшю і багатством, якими він себе оточив, і пам'ять про нього дійшла до найвіддаленіших поколінь.

Ночі в своїй віллі Сулла марнував у буйних оргіях, і частенько схід сонця заставав його сонного і п'яного на трапезному ложі серед юрби блазнів і комедіантів — звичайних компаньйонів його гульні, ще більш п'яних та сонних, ніж він сам.

Через три дні після подій, описаних у кінці попереднього розділу, Сулла повернувся в кареті, з Путеол, куди він їздив, щоб остаточно уладнати суперечки між магнатами і плебеями цього міста.