Олександр Романович Бєляєв - Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв

Стружки геть позмітали. Ямку помазали йодом, який одразу ж замерз.

За вікном пожвавлювався вуличний рух. Біля будинку вже стояла черга нетерплячих. Двері відчинили, і зал заповнила публіка.

Рівно о дванадцятій дня познімали скляні віка з ящиків, і хірург, поглядаючи на термометр, почав поволі підвищувати температуру.

— Вісімнадцять… десять… п'ять нижче нуля. Нуль!.. Один… два… п'ять вище нуля!..

Пауза.

На віях Мере розтала паморозь, і куточки очей наповнилися мовби слізьми.

Перший заворушився Мере. Напруження в залі досягло найвищого ступеня. Серед глибокої тиші Мере раптом гучно чхнув. Це розрядило напруження публіки, і вона загула, як бджоли у вулику.

Мере підвівся, зручніше усівся в своєму скляному ящику, позіхнув і осоловілими очима глянув на публіку.

— Доброго ранку! — жартівливо привітав його хтось із натовпу.

— Дякую. Тільки мені страшенно хочеться спати! — і він клюнув носом.

Серед публіки почувся сміх.

— За місяць не виспався

— Так він же п'яний! — лунали голоси.

— В момент заморожування, — голосно пояснив хірург, — містер Мере був п'яний. В такому стані його застиг анабіоз, припинивши всі процеси в організмі. Тепер, оживши, Мере, природно, і досі перебуває під впливом хмелю. А через те, що він, очевидно, не спав ніч перед анабіозом, то зараз хоче спати. Анабіоз — не сон, а щось середнє між сном і життям.

— Кров! Кров! — вигукнув зляканий жіночий голос. Хірург подивився навколо. Погляди публіки були прикуті до тіла Леслі. На рукаві його халата виступила кров.

— Заспокойтесь! — голосно мовив хірург, — тут немає нічого страшного. Під час анабіозу професорові Леслі довелося зробити невелику операцію, яка не має ніякого відношення до його заморожування. Як тільки кров відігрілась і поновився кровообіг, з рани виступила кров. От і все. Ми зараз перев'яжемо рану! — І, розірвавши рукав халата Леслі, хірург швидко забинтував йому руку. В цей час Леслі опритомнів. — Як ви себе почуваєте?

— Дякую, добре! Здається, легше стало дихати! Справді, Леслі дихав рівно, не було помітно судорожних порухів грудей.

— Ви бачили, — звернувся хірург до публіки, — що експеримент анабіозу скінчився щасливо. Тепер тих, що були піддані анабіозу, оглянуть лікарі-спеціалісти.

Натовп гомінливо розходився, а Мере і Леслі пройшли в кабінет.

При старанному медичному огляді Едуарда Леслі з'ясувалися несподівані наслідки анабіозу. Виявилось, що під впливом низької температури всі туберкульозні палички, які скупчилися в хворих легенях Леслі, загинули, і Едуард Леслі в такий спосіб зовсім вилікувався од туберкульозу.

Правда, така можливість виліковування теоретично передбачалася ще в дослідах Бахмєтьєва. Але тепер це вже був незаперечний факт, що блискуче розв'язав питання про боротьбу з туберкульозом, одним з найстрашніших ворогів людства.

Карлсон не помилився: Едуард Леслі і Мере стали наймоднішими людьми в Лондоні та й в усьому світі. Їх інтерв'юїрували, знімали, запрошували для публічних виступів. Астронома, хоч він і почував себе тепер зовсім здоров'ям, обтяжувала ця неймовірна метушня навколо нього. Він наполягав, щоб його знову піддали анабіозу до 1933 року.

— Мені треба законсервувати себе для науки, — говорив він.

І його бажання було виконано: Леслі перевезли в Гренландію. І він перший спустився в глибокі шахти «Консерваторіуму», як називалося це підземне сховище для масового заморожування людей.

Зате Мере прямо-таки купався у хвилях популярності. Він не задовольнявся публічними виступами. Написав віршовану поему «На тому боці «Стікса» [1] . Він писав про те, як його душа, звільнившись від пут задубілого тіла, вихором полинула в голубому ефірі світового простору. Вона плавала на світних кільцях Сатурна, відвідувала далекі планети, «на яких ростуть лілові люди-квіти, що співають вічну пісню щастя». Вона витала в просторах четвертого виміру, де предмети вимірюються в ширину, довжину, глибину і іксату (висоту).

«На землі немає потрібного слова», — писав Мере і плутано пояснював умови існування в світі четвертого виміру, «де немає часу», нема понять «поза» і «всередині», де всі предмети взаємно проникають один в один, не змішуючи своїх форм. Він писав про незвичайні зустрічі на Млечному Путі, що веде геть за межі відомого нам зоряного неба.

Поема Мере, звичайно, не витримувала і найслабшої наукової критики; в стані анабіозу йому не могло нічого приснитись, бо мозок був заморожений. Та публіка, жадібна до сенсацій, схильна до містицизму, захоплювалася цими фантастичними картинами. Знайшлися любителі сильних емоцій, які побажали випробувати на собі відчуття «польоту в безмежних просторах», поринаючи в анабіоз. Вони, певна річ, нічого не «відчували», так само як заморожена туша, але, «пробуджуючись», підтримували брехню Мере.

Над усякі сподівання анабіоз приніс Гільберту величезні бариші. Крім любителів гострих відчуттів, до Гільберта стікалися з усього світу хворі на туберкульоз. Гренландський «санаторій» працював чудово. Хворі повністю виліковувались. А незабаром прибули ще й нові клієнти. Англійський уряд вирішив, що «гуманніше» і, головне, дешевше піддавати «невиправних» злочинців анабіозу замість довічного ув'язнення і смертної кари.

Нарешті, анабіоз було застосовано для перевезення худоби. Замість несмачного замороженого звичайним способом м'яса, яке привозили з Австралії, в Англію почали доставляти тварин у стані анабіозу. Їх не треба було годувати в дорозі. А привізши на місце, тварин відігрівали, оживляли, і англійці мали до столу свіже і дешеве м'ясо.

Карлсон потирав руки. Йому перепадала немала частка величезних прибутків, які приносив анабіоз.

— Ну що? — самозадоволено звертався він до Гільберта. — Тепер ви розумієте, що таке прожектер? Ваші гроші і мої проекти принесли вам мільйони. Без мене ви давно розорилися б з вашими вугільними шахтами.