Мігель де Карріон - Грішниці. Сфінкс

Карлота, не допускала б, щоб якийсь там дон Рудесіндо пас на ній очі, прирівнюючи її до квартиранток свого ганебного будинку. Красиві брови Тереси суворо зійшлися на переніссі.

— А де можна побачити того сеньйора Каррілеса?

— Банко Провінсіаль, кімната двісті чотири, — швидко відповів Рохеліо. — Але навіщо це тобі? Він сам може прийти сюди.

Тереса мовчала. І він нетерпляче перепитав:

— Ти хочеш поговорити з ним? Вона злегка кивнула головою.

— Звичайно…

Рохеліо палко пригорнув її до грудей, почав цілувати в чоло, пестити чорні коси. Тереса була щаслива. Забула про горе й журбу, про гіркі передчуття і тихо раділа з того, що розвіяла смуток коханого, якого вважала шляхетним і добрим, але по-дитячому безпорадним і наївним. Яке щастя, що їй випала роль провидіння щодо трьох рідних душ, що їх вона любила над усе в світі…

Та раптом Рохеліо необачно сказав:

— От побачиш, серденько, як гарно ми заживемо! Слухай, як я надумав зробити. Я поїду в Сполучені Штати і візьму розлучення, а потім ми одружимось і заберемо до себе Ліліну… Тоді зможемо скрізь їздити разом і розважатись — адже ти досі жила як у в'язниці, а мала ж таку веселу вдачу, коли ми з тобою зустрілись… Ну, то як, ти згодна?

Тереса похолола в його обіймах. То правда — вона ще зовсім дитиною, в п'ятнадцять років, обрала страдницьку стезю нового життя, обрала сама, з доброї волі. Якось вона призналася Домінзі, що відтоді, як стала матір'ю, ніколи не зазнала тих утіх, що їх мала раніш. Її боляче вражало віроломство, яким коханий платив за любов, часом прирівнюючи її до пригорщі золота. Адже для чутливої душі куди страшніша холодна двоєдушність, хай навіть і прихована, аніж чорні злочини, вчинені за велінням почуття. Доброчесний фарисей може волати перед синедріоном про розп'яття Христа, хоч забивав цвяхи своїми руками; але поки існує світ, гроші Іуди завжди будуть ганьбою для людини з чистим сумлінням. Тересу тішило, коли коханий казав, що покине законну сім'ю, аби жити з нею, хоч вона й докоряла йому за це. Але тепер, слухаючи оту негідну балаканину про шлюб, коли вона вже ладна була віддати йому свої гроші, відчула непереборну відразу. Їй стало боляче, коли вона побачила справжнє обличчя Рохеліо, і вона непомітно перевела розмову на інше. Шляхетні й великодушні наміри, що спалахнули були в її душі, нараз згасли.

Не розуміючи, що діється в душі коханки, Рохеліо, проте, відчув, що чудова нагода, яка йому трапилась, вислизає з рук, що Тереса знов затялась на своєму. Вони несвідомо відсунулись одне від одного. Ніч спливала повільно, довга й важка…

Другого дня Рохеліо спробував повернути втрачене і наче мимохідь удавано байдужим тоном сказав:

— Учора ми не домовились, як позивати в суд. Хочеш, підемо вранці до доктора Каррілеса?

Тереса помітила його лицемірство, і це завдало їй нової рани, хоч у душі ще не вгамувався біль від учорашньої. Тепер вона вже не вагалась і спокійно відповіла:

— Ні, не треба. Я все добре обміркувала і обрала інший шлях.

Рохеліо скоса глянув на неї. А Тереса так само спокійно провадила далі:

— Тепер мені адвокат ні до чого. Я напишу братові: якщо він не візьме на себе виховання моїх дітей, я буду змушена звернутись до суду. Здається, тебе турбували тільки діти?

— Авжеж.

— То можеш бути за них спокійний. Я все беру на себе.

Рохеліо силкувався усміхнутись, але здобувся тільки на кислу гримасу. Нарешті з його губ зірвалося нерішуче, сором'язливе запитання:

— А ми?

Тереса з жалем поглянула на нього.

— О, ми будемо працювати! Я про все подумала і твердо обрала шлях боротьби.

Рохеліо не насмілився заперечити, ані докорити, але в його душі бурхала злість. Він у розпачі казав собі, що втратив владу над цією жінкою і розгубився перед нею, немов дитина. Відчував до Тереси затаєну, глуху ненависть, що нею слабкі натури відповідають на приниження.

— Ну що ж, бувай, кохана! — дошкульно мовив він. — Я дурний, що знов заговорив про це. Адже ти добре обмірковуєш свої вчинки.

Чи була то погроза? Тереса так не вважала. Лишившись на самоті, вона знов і знов поверталася думкою до їхньої розмови і з болем усвідомлювала, що Рохеліо не здатен піднестись на моральну височінь її самопожертви. З очей її немовби спала полуда, вона побачила його справжню, жалюгідну душу, в чистоті якої ніколи не хотіла сумніватись, і впала в розпач. То була страшна правда…

Цілих три дні Тереса нікуди не виходила з дому. Ні Домінга, ані Рохеліо не здогадувались, що в її душі клекоче буря сумнівів. Рохеліо ходив понурий і ледве стримував гнів. Обоє приховували свої почуття і силувано усміхались, усе віддаляючись одне від одного після кожного побачення. На четвертий день Рохеліо не прийшов зовсім, навіть не попередив її, як раніше. Тереса чекала його до другої години ночі і обляглася в сльозах. Коли ж на другий вечір він нарешті з'явився, не докорила йому ані словом і байдуже вислухала його вибачення. Уже два тижні вона не бачила Ріголетто, а з Домінгою не наважувалась говорити про своє горе. Тим часом болісне передчуття біди з кожним днем зростало. Тереса вже не мала надії виправити своє життя ні самозреченням, ані працею. Безпорадна й засмучена, вона написала листа братові, де розповіла про своїх синів, які носили батькове прізвище, — Рохеліо влаштував це за допомогою грошей, — і, отже, не могли зазнати ніякої ганьби. Далі вона дала зрозуміти, що, коли брат візьме на себе обов'язок виховувати хлопчиків до вісімнадцяти років, вона ніколи й нічого не вимагатиме із своєї частки спадщини. Надіслала листа і з незворушним спокоєм фаталіста стала чекати руйнації, навіть не намагаючись відвернути її.

А тим часом усе лишалося, як і перше. Тереса жила немов уві сні, байдужно спостерігаючи