Рувім Фраєрман - Дикий собака Динго

— Няню, — сказав він, — засмажте цю рибу з картоплею, Таня просить.

— Так, так, — сказала Таня, — засмажте її, няню. Вона дуже смачна. Вона з породи карасевих.

І, підійшовши до батька, Таня взяла його за руки:

— Тату, ми з тобою довго танцюватимемо. Ти добре танцюєш.

І ось її ноги, що так багато пробігли сьогодні по кучугурах, по снігу, знову почали рухатися — тепер уже по рівній підлозі. Таня ставала навшпиньки, щоб покласти руку батькові на плече, і коли її трохи відкинута назад голова втомлювалася, дівчинка нагиналась і чолом притулялася до його рукава. А батькові руки злегенька погойдували її. Таня нахилялася туди й сюди, як річкова трава, що виросла на тихій течії. Батько сяяв од щастя, усміхався. Нарешті він був винагороджений за свої страждання, які, здавалося йому сьогодні, були марні: за свої багаті подарунки, за веселий танок, за апельсини в льоду, за кілька краплин вина, котрі він дозволив випити дітям.

Мати ходила поміж гостями також щаслива. Хоч кожний крок її відзначався стриманістю, — обличчя було веселе, і навіть голос у неї став інший.

Таня танцювала і з матір'ю, і з Надією Петрівною і, втомившись од танців, зупинилася в кутку за своїм уїс вітчаним деревцем.

Поряд з нею біля вікна самотньо стояв Філько. Про нього вона зовсім забула: протягом усього вечора не скипала йому жодного слова.

Філько кілька разів покликав її. Таня неуважно подивилася на нього.

— А завтра хтось із Колею піде на ковзанку, — сказав Філько.

— Мабуть, ти? — спитала Таня.

Філько похитав головою.

— А хто?

— Женя.

— А-а…

Таня вхопилася за деревце. Воно захиталося, срібна кулька впала на підлогу і розбилася. Таня наступила на скалки ногою.

— Що ще просив тебе Коля сказати мені?

Але Фількові вже стало шкода її.

Його обличчя, темне, як у батька й братів, блищало при світлі свічок.

Він сказав:

— А я можу свічку з'їсти.

Таня мовчки дивилася на нього. А Філько справді зняв з ялиці запалену свічку, дмухнув на неї й почав жувати.

Таня раптом отямилася.

— Що ти робиш, Філько? — закричала вона. — Можливо, це шкодить!

— Пусте, Таню, це зовсім не шкодить, — відповів Філько. — Це не дуже смачно, зате смішно. Адже смішно?

Справді, Таня не могла втримати сміху.

А на очах у Філька заблищали сльози. Вони, мов жаринки, світилися з-під його товстих повік. Він усе жував і жував.

«Чого він ніби плаче?»

Таня озирнулася навколо, але не знайшла нікого, хто примусив би Філька плакати.

«Можливо, у ці дитячі свічки домішують якусь гірку речовину».

Вона силоміць одняла в нього свічку.

— Ти захворієш, Філько, — сказала Таня. — А я вранці хотіла піти з тобою на виставу до школи. І навіщо ти, — додала вона, — показуєш дітям поганий приклад? Дивись.

Поряд з Фільком стояв його маленький брат і теж жував свічку. Але він, мабуть, не почував при цьому гіркоти. Він був задоволений, на його вилицюватому обличчі грала лукава посмішка.

А в руках він тримав апельсин.

Гості порозходилися після опівночі. Таня всім побажала щастя: своїм щирим і нещирим подругам, мисливцеві, Фільку, батькові, матері і Надії Петрівні.

А Колі сказала:

— З Новим роком, Колю! Будь, друже, щасливий і забудьмо про цю дурну рибу.

Вона вирішила більше не думати про нього.

Та серед ночі Таня злякано прокинулася. З личинок які вона вчора поклала на припічок, виліз молодий комар. А може, то був і старий комар, який одігрівся серед мотилів на пічці. Він ожив і одразу задзижчав.

Це було так страшно! Комар дзижчав серед ночі взимку, коли йому зовсім не треба було дзижчати.

Таня сиділа на ліжку, вдивляючись у темряву, і слуха ла це дзижчання, це тріпотіння комариних крилець, а серце її колотилося голосно, ніби клепачка нічного сторожа.

Невже цей нікчемний звук міг так налякати її?

«Треба його вбити», — подумала Таня.

Але комар ще трохи попищав і замовк. Він помер сам.

Таня знову заснула і вранці прокинулася радісна.

Мати вже пішла до лікарні на чергування, але це не засмутило дівчинку. Який простір був у неї в серці, яке легеньке було її тіло — наче воно зовсім втратило вагу.

«Що це, — думала Таня, — канікули? Чи, можливо, справді любов, про яку так безсовісно каже товстощока Женя? Ну і нехай любов! Нехай вона… Все одно я сьогодні танцюватиму з ним на ялинці. І піду на ковзанку. Я їм зовсім не заважатиму. Я тільки постою на