Антон Копинець - Іван Сила на прізвисько «Кротон»

Свадебу: «Людина сама собою повинна керувати. Хто духом упаде, той пропаде!» — Айбо, як любить, то буде чекати. Терка не така, як декотрі…

— Оптиміст! Мужчині так і належить бути! — прошептав Нейман і вибачився, що не може вголос розмовляти, і, ніби між іншим, почав про себе розповідати.

Не всім він оповідав про своє життя, про своє походження. За нього говорили діла. Чому він так розщедрився до Івана? Аби більше довіри мав до нього цей простий хлопець з веретяною торбиною і в селянській крисані. Бо насправжки прикинувся йому вчора на зеленому килимі. Гей, знає він, що побороти Вілета не так легко. Сам колись тренував його. Потому чоловік пішов собі, як блудний син…

Онджей Нейман — син відомого колись маєтника — ще в юні роки порвав з родинним гніздом. Покохав дівчину. Вона, правда, була старшою за нього, і женитись на ній вважалось на той час за найганебніший шлюб. Це знав і Онджей. Та хіба кохання вимірюють літами? Але батько ладен був отрути прийняти, аби лише не бачити сина з неровесницею. До того ж, вона була донькою збанкрутілого торгівця. Старий відрікся від сина. Онджей самотужки вирішив домогтися свого від долі — стати юристом. Працював на вокзалі вантажником, чистив і натирав паркетні підлоги в квартирах, пиляв і колов дрова, копав городці, носив глину на квітникові клумби. Робив усе, щоб мати гроші на прожиток. Гроші, що надсилала мати, вимоливши від жорстокого чоловіка, Онджей приймати не забажав, і якийсь адвокат оформив їх на особистий рахунок в ощадній касі. На ім’я Неймана, зрозуміло. Про цей рахунок Онджей дізнався перед тим, як мав іти складати державні іспити. Блискуче захистив диплом. Став працювати адвокатом. Викладав право в університеті. Найвищий і останній гонорар одержав від підприємця, який завів тяжбу зі своїм колегою-акціонером. Онджею вдалося переконати суд у правоті позивача. Його доповідь була добре аргументована. І молодий адвокат виголосив її з великою майстерністю, переконливо. Це був, по суті, його дебют на широкій адвокатській арені. Зрозуміла річ, захищав він того, хто більше платив. Така в нього служба. Такий державний і особистий порядок. Словом, за цей процес молодий Нейман виграв сто тисяч крон. Купив невеличкий маєток: старий будинок при садку. Стару будівлю збурив, а натомість незабаром виросла нова двоповерхова споруда зі шпилем.

Спортом займався змалку. Одного разу серед важкоатлетів навіть завоював звання чемпіона Праги. Був чемпіоном республіки по бігу і штанзі. Це також була боротьба. І велика.

О, Нейман мав про що розповідати! На своєму сорокап’ятирічному віці він встиг уже посмакувати солодощів слави і гіркоти заздрощів та невдач.

Потому готувався на міжнародні змагання. Та саме в цей час сталося нещастя.

Одного чудового літнього вечора виступав у парку. Демонстрував глядачам-любителям силові номери. Циркові артисти мали свою, окрему програму. Нейман піднімав штангу, носив на плечах людей, грався з гирями. Після кожного виступу пригублявся до пляшки з бразильським ромом. Просто для бадьорості. Кінець-кінцем заманливий напій розібрав його, зробив чудовий хмільний настрій. Був молодим і ладен був на все. Тоді вийшов на авансцену і оголосив, що може одночасно побороти двох австро-угорців, бо знає, що вони хробаки. Тоді на естраду амфітеатру вийшли два офіцери. Очевидно, зачепив їхню національну гордість. Познімали з себе шаблі, ремені, кітелі. Нейман взутий у тапочки. Офіцери ж — у важких кованих чоботях. Один з них якось незграбно став йому на ступню ноги. Пальці захрящали. Нейман різко повернувся вбік, не врахувавши другого офіцера. Обидва накинулися на нього і придавили до килима. Нейман підняв руку, що здається. Та представники дволикої монархії не зважали на це. Один офіцер став йому на груди, а потім кованим каблуком — на горло. Ну й вийшло так, як є. На горлі зробили операцію, порушили голосові зв’язки, і ось тепер він мусить шептати все своє життя.

З того часу Нейман, окрім пива, ніяких алкогольних напоїв не вживає. Та й то дуже рідко. А чеське півічко! О, в світі немає такого пива! Іван не чув, як і де воно виготовлялося? Гам-брі-нус! То є наш перший пивовар. Він творець пива. Та спочатку його ніхто не хотів пити. Тоді Гамбрінус викачав бочки на площу і почав пригощати всіх. Безкоштовно. Кажуть, Гамбрінусу сам чорт допомагав. Задарнє пиво люди випили до краплі. Тоді чорт виліз на дзвіницю та й почав видзвонювати танцювальну мелодію. Люди пішли в танок, і доки музика не скінчилася, танцювали, не могли спинитися. Вимучені, мокрі, вони кинулися до бочок…

З того часу пиво до смаку чехам. О, то було ще за середньовіччя! Та й тепер у нас співають:

Як біда зогне людину, Пиво — краща медицина!

Ну, здається, досить про пиво, а то Іван ще подумає, що Нейман захоплюється тим напоєм. Ні, ні, прошу!.. У кожного чеха є своя гордість. А пиво — національний напій. Причому, вважається безалкогольним. Пиво дозволено вживати навіть на роботі.

«До чого все ото він говорить? Ба ци не збирається послати десь на пивоварний завод бочки качати? І то би робота була…».

Нейман помітив, що Силі чомусь нетерпілося, почав теребити пальцями по коліну, висмикував по травинці, дрібнив її.

— А тепер — до діла, — притулився ще ближче Нейман, ніби намагався добре розгледіти Іванове обличчя, а насправді хотів, щоб хлопець ліпше почув його. — Ви, молодий чоловіче, чим займаєтеся, де працюєте?

— Нічим не займаюся. Бо ніде не роблю.

— Ви хочете, приміром, вчитися?

— Де би-м не хотів! Якесь ремесло мусай мати чоловікові, бо без нього тяжко прожити. А кілько треба буде платити?