Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

Волхви опиралися запровадженню Христової віри. За іншою версією (християнською) саме волхви перші відвідали новонародженого Ісуса і прийняли віру, яку він сповідував.

Апокрифічні євангелія дали їм імена — Каспар, Мельхіор і Балтазар. Вони вважаються покровителями мандрівників і тому їх іменами часто називають готелі».

— Волхви сторонилися людей, хоча і не були відлюдьками. — пояснив Ничипір, — Але вони бачили світ геть інакше, аніж звичайні люди. Тому до них звертались за порадою, вони вміли побачити ситуацію ззовні, а не зсередини. Але до їх поселень могли пробратися лише вибрані. Лихій людині потрапити до волхва — зась.

— Це як каста брахманів в Індії. — підказав Нек.

— Не зовсім. Вони приховували істині знання про світобудову від людей і могли їх залякувати природними явищами. Наприклад, сонячними, або місячними затемненнями.

— Як жриці в Єгипті.

— Не зовсім. Вони приховували безкорисливо. Бо відчували, що отримані знання люди можуть використати собі на погибель. Аби стати волхвом потрібно було здолати безліч випробувань — психічних, фізичних і духовних; зректись своїх бажань та корисливих інтересів.

— Прямо таємний орден якийсь.

— От-от, щось дуже подібне. Такі собі священні істоти, що володіли секретними знаннями.

— Священні?

— Аякже. Їх шанували як провідників вищої Сили на землі.

— Ну й ну! А жінки серед них були?

— Серед волхвів не існувало розподілу за статтю, тому цілком могли бути. Однак, не називайте жінок відьмами. Бо накличете гнів неба. Радив би вам сторонитися таких, аби не вляпатися у щось.

— Дякую, друже, за піклування, однак сторонитися вже не вийде. — сказав Нек.

Шиншила-Голодний знизав плечима.

— Як знаєте, моя справа попередити. Може ще щось цікавить?

— Аякже. Можливо волхви володіли чимось таким, чого не мали звичайні смертні?

— Розумію, — закивав Шиншила-Голодний, — Вони тримали вдома чорних котів, склянки з трав’яними настоями, пасма людського волосся, карти зоряного неба і мітли.

— Так-так, — Лук вводив інформацію в сій електронний записник. — А навіщо це все їм здалося?

— Дивлячись що, — мовив Ничипір, — коти знаходили місця насичені негативною енергією; трав’яні настої гоїли рани і викликали галюцинації, волосся використовували в ритуалах, а без карти вони взагалі почувалися як без рук, адже вони були звіздарями і читали майбутнє по зірках, як ми тексти у книгах; а на мітлі вони літали.

— Куди?

Ничипір стенув плечима:

— А куди заманеться.

Лук з Неком подякували і вигулькнули на вулицю.

— Схоже, що полюючи на волхвиню, можемо нажити погану карму…

— Хотів би я знати, чого на нас валиться скільки халеп.

— Халепи валяться на людину відтоді, як її вигнали з Раю.

— Облиш. Ніхто нікого не виганяв. Рай у нас самих, але вхід до нього заблокували, а пам’ять стерли.

— Гм, те, що заблоковано, завжди можна розблокувати.

— Хотів би я знати як. Тоді б і зажив безжурно.

— От і займешся цим, коли вполюємо волхвиню.

— Не второпаю, що ти все про волхвиню та про волхвиню.

— Гаразд. Можна і про рай. Не факт, що ти його впізнаєш, коли розшукаєш.

— Угу, — понуро мовив Нек, — він може бути замаскований. Під пекло, наприклад. А ти сам, що думаєш про рай?

— Я то? Немає ні раю, ні пекла. А по смерті людина втрапляє у світ своєї підсвідомості, у який за життя доступ закритий. От що настворювала твоя підсвідомість за життя — те і буде після смерті.

— Цікава теорія, однак, занадто проста, щоб бути правдивою.

— А все геніальне — просте, — стенув Лук плечама. — Однак, мало хто в рай втрапить. Більшість в підсвідомості таїть образи і злобу на когось, мріє про помсту. От і опиниться зі своїм кривдником по смерті. Хіба це не пекло бути вічність з тим, хто тобі бридкий?

— Вічність? Оце закрутив. Такої біди і за життя вистачає.

— Далі буде.

— Втішив. І що ж з такої свідомості ніяк не вирватись?

— Вирватись ні, а от змінити дещо можна. Треба пробачити своїм кривдникам.

— І полюбити їх?

— Та хоча б просто пробачити і то — прогрес.

Гапка Худорба жила в дивовижно красивому маєтку на центральній площі міста. Нек прийшов до неї під приводом планового ремонту стічних труб. Гапка — висока струнка панночка з мелодійним голосом, не запідозрила нічого лихого і довірливо впустила його в будинок. Доки Нек вовтузився з трубами, вона ні на хвилинку не полишала його і докучала безглуздою балаканиною. Коли ж він сказав, що ремонт забере більше часу, аніж він думав і мабуть доведеться прийти завтра, Гапка забідкалась, що її не буде вдома.

Після довгих прирікань вона погодилась прислати зранку свою племінницю. Саме в її присутності Нек і мусив закінчити ремонт.

Племінниця Гапки — Дороті була школяркою, схибленою на комп’ютерних іграх. Нек віддав їй свій ноут-бук і вона миттєво поринула у віртуальний світ, забувши про доручення тітки — ходити назирці за сантехніком. А йому тільки того й треба.

Він спритно обшукав 33 кімнати Гапки: простукав стіни, долівку і стелю, оглянув ніші, льохи і комори. Але так нічого підозрілого і не виявив.

Захекавшись, він сів за масивний дерев’яний стіл в 33-ій кімнаті і раптом… дошка столу відсунулась. Під нею знайшлись потайні дверцята. За дверцятами