Андрій Олегович Бєлянін - Джек на Сході

того залякав бідаку, що будь-який випадковий порух собачої задньої лапи Лю-ля-ке-Баб сприймав як початок ганебної страти. Про приїзд хана іфритів він уже й думати забув. Джин устиг вилизати лише десяток кімнат, а в тих тридцяти, що залишилися, навіть шайтан зламав би собі обидві ноги. Щоправда, Сем пропонував особисто супроводжувати Саюмбамбея по місцях найбільш ефектного кавардаку, сподіваючись, що дідуся схопить кіндратій. А поки дочка лицаря, побачивши в підзорну трубу своїх друзів, які гуляли довкола оази, розшукала чорне покривало і почала махати ним, висунувшись з вікна. Вона сподівалася, що Джек зрозуміє її сигнал і сховається, вичікуючи сприятливішого моменту…

Але насправді загін Божевільного Короля зрозумів усе трохи пізніше. Палац хана іфритів у чарівний спосіб прикрасився вимпелами й прапорами.

— Нам краще сховатися! — стривожено заявив Байрам-Бабай. — Хан іфритів повертається…

Друзі здиміли за бархан — над обрієм здіймалася сіра хмара куряви…

* * *

Караван хана налічував менше півсотні високих верблюдів з дзвіночками на шиї, прикрашених яскравими попонами і брязкальцями. Вони були навантажені смугастими мішками. Охорона складалася лише з двох синіх іфритів. Сам хан Саюмбамбей їхав трохи попереду на тигрі-альбіносі. Бідолашний звір, видно, добряче наморився, і хан підбадьорював його паличкою. Зовні це був нічим не примітний хирлявий дідок з трьома волосинами козлиної бороди, вузькими очицями і великим гачкуватим носом. Господар оази красувався в золоченому халаті, такому довгому, що його поділ мів пісок, а на лисій ханській голові замість тюрбана чи чалми була звичайнісінька тюбетейка. Хан іфритів збуджено підстрибував на спині тигра, кваплячи весь караван:

— Швидше, швидше, лінива худобо! Моя душа стомилася чекати на дорогих моєму серцю дружиноньок! Дочка самого султана і північна красуня. Так ви говорили?

— Так, наш пане, — хором відповіли іфрити.

— Уй-юй-юй, як гарно! — потирав долоньки дідок. — Сьогодні ж вночі вони відкриють мені свої обличчя!

— Дівчина з півночі ніколи його й не закривала… — винувато похнюпилися іфрити.

— Чого ж ви раніше мовчали, бовдури?! Привезли в мій дім якусь безсоромницю… Хоча, ви ж кажете, що вона дуже гарна?

— Так, пане.

— Ну, добре… Я сам огляну цю дівицю і тоді вже вирішу, чи гідна вона увійти в мій гарем.

Джек за барханом ледь не вискочив з мечем на кривдника, але троє супутників зуміли його втримати. А противний дідок під’їхав до зелених пальм і ахнув… Власний палац зустрічав його неприступною стіною! Диких тварин та рідкісних птахів взагалі не було видно, натомість фортеця вражала надійністю, а в оборонному рові з водою плескалися голодні крокодили. Від здивування хан клубком скотився з тигра. Його вузькі очки стали просто круглими, він прожогом кинувся до стіни, обурено лементуючи на ходу:

— Що тут відбувається? Який шайтан все це понабудовував? Де тут Лю-ля-ке-баб, я йому голову відгвинчу!

Могутні іфрити залишили караван і вирушили на допомогу своєму панові. Один зробив занадто широкий крок і, оступившись, потрапив ногою в рів, куди й провалився по коліно. Вочевидь, він добряче напоровся на підводний кілок, та й крокодили теж не дрімали… Тож ногу він ще встиг врятувати, але покусаний був неймовірно, а тому виючи відійшов подалі й усівся на пісок, боячись заступити за кордон оази. Другий виявився розумнішим і пішов вперед невеличкими кроками навшпиньках, але майже одразу потрапив до здоровенницького ведмежого капкану. Бідолаха впав, повискуючи від болю, і ще два капкани схопили його за руку, а третій, найзубастіший, за те місце, що в кожного нижче спини! Крики, вереск, стогони й прокляття наповнили повітря. Більше за всіх біснувався маленький хан, лаючись так, що навіть сині іфрити почервоніли. Нарешті Саюмбамбей згадав, хто він є, клацнув пальцями, і в його руках опинився аркуш пергаменту:

— Хочу, щоб з’явився місток!

На пергаменті негайно виникли літери заклинання, дідок прочитав їх, змахнув руками, і через рів перекинувся витончений срібний місток з перилами.

— Хочу двері в стіні!

І в стіні відкрилися двері, але поки господар іфритів стояв на містку, слідкуючи за роботою заклинання, два до краю зарозумілих крокодили підпливли з боків і схопили його за поли довгого халату. Кожен тягнув у свій бік, тож злого дідка стукало то об ліві, то об праві перила. Клацнути пальцями йому ніяк не вдавалося, крокодили, сподіваючись стягнути здобич униз, не давали часу зосередитися. На щастя, халат тріснув. Обидва алігатори гепнулися в воду з клоччям золототканого вбрання в зубах. Джек і компанія качалися від реготу за своїм барханом, а Саюмбамбей нарешті вбіг у двері.

— Ну, от тепер і нам час, — вирішив Лагун-Навіжений.

— Треба знешкодити іфритів, — нагадав Байрам-Бабай. — Поранені, вони стають ще злішими і здатні заподіяти чимало лиха.

— А мені їх шкода, — промовила Мейхані. — Вони впали, їм боляче, та ще й злий господар напевне їх покарає, коли звільниться.

— Не знаю, не знаю, дівчинко моя… Цілком можливо, що ти права. Гадаю, ми з усім розберемося на місці. Першим піде Джек, під його прикриттям — Мейхані, а ми з вами, колего, полетимо трохи позаду на килимі. Пильнуйте: ворог бо не дрімає!

Так друзі перетнули небезпечну лінію і ступили на територію оази. Іфрити, помітивши їх, загарчали, але через важкі поранення, не могли швидко рухатися. Коли наші герої підійшли до мосту, Лагун-Навіжений вирішив ризикнути:

— Агов, каліки! Я готовий вам допомогти, якщо ви пообіцяєте не заподіювати нам шкоди.

— Ми не чіпатимемо вас, пане! — не задумуючись, відповіли іфрити.

— Допоможіть мені, колего, — попросив чарівник і, наблизившись до першого, почав проголошувати заклинання: з ступні першого іфрита повільно випав гострий кілок, що був застряг у ній. Байрам-Бабай вимовив чарівні слова — і всі рани затяглися, а скалічена нога набула попереднього вигляду. Іфрит підвівся, зробив пару обережних кроків і незграбно вклонився. Чарівники взялися за другого стражденника. Після їхніх чарів капкани розвели зубці, а рани й перелами вмить загоїлися. Другий іфрит повільно випростався, та не встиг він схилитися у вдячному поклоні, як…

— Лагуне, на допомогу!

Старі здивовано озирнулися. Перший вилікуваний мерзотник доламував місток, а Джек, закриваючи собою дівчину,