Автор невідомий - Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

Український нарід Східної Галичини вже висловив свою волю і ствердив її кровю і смертю своїх найкращих синів. Сю свою тверду, незломну ВОЛЮ ГОТОВ він заявити усе на ново, одначе тільки тоді, коли матиме змогу зробити се як вільний нарід, а не в польських кайданах!

Закінчення.

Наше представлення винищування українського народу в Галичині польською окупаційною владою, се тільки дуже блідий образ тої страшної дійсности, в якій уже третій рік мучиться і загибає українська Галичина.

Пера Данта треба би, шоб описати те страшне пекло, яке зготовив українському народови його історичний ворог — Польща.

Одначе не сама тільки Польща причиною того пекла. Коли б Найвчсша Рада не була уповажнила Польщу заняти українську Галичину, а стала в обороні права самовизначення сього українського краю перед польським наїздом, український нарід не стогнав би тепер під ярмом польської окупаційної влади.

В рішенню Ради Союза Народів хочемо бачити змагання держав антанти до направлення того страшного зла, яке вони вчинили українському народови Галичини, віддаючи його під окупацію Польщі.

Тепер черга за Найвисшою Радою усунути польську окупацію з Галичини і вернути сьому споконвічному українському краеви свободу і незалежність — через утворення незалежної держави, як сього домагається правительство Західно - Української Народної Реиублики.

Страшний злочин польського окупаційного режіму в українській Галичині нехай порушить людську совість і правне почуття держав антанти і цілого культурного світа і ваставить їх вимірити спраседливість українському народови Галичини.

II. Часть.

Зладив

Проф. П. Карманський,

Економічне винищування краю: реквізиції, контрибуції і грабування.

Попри культурне і політичне винищування українського населення польські власти переводять систематично економічне руйнування українського народу. Сю руїнницьку акцію веде політична і військова влада, полі-ціині орґани і приватні одиниці. Одні вчинки мають леґалівацію законів і розпорядків, а другі і сеї етикети позбавлені; та одні і другі являються насильством і розбоєм, бо Польща не має права адмініструвати Сх. Галичиною.

„По всіх східно-галицьких селах — читаємо в одному урядовому докладі з краю — увихаються банди уоружених дезертерів, які впадають до поодиноких мешканців, грабують харчі, гроші, дріб, товар і коні. 0 скілько навіть в деяких місцевостях істнують станиці польської жандармерії — то дуже нечисленні і вони бояться виступати проти добре озброєних дезертерів, які вертаючи до вітчини, живуть тільки з грабунків і грабежи. — Одначе не ліпше від дезертерів поступає правильне військо: воно забирає селянам харчі, худобу, коні, дріб, вози, збіже. — Забирає часто збіже з кіп і годує ним коні. — Розуміється, те все роблять військові відділи на власну руку, нічого за забрані річи не платять, ані не видають ніяких ноквітовань. в се отже цілком звичайні грабунки. Всякі зажалення у висших військових властей не відносять найменшого успіху. Грабунки діються в цілім краю; нема села де би їх не було. Коаліційна Комісія могла би в кождім селі ствердити много таких Фактів. І се все діється в краю знищенім, де мешканці цілих околиць живуть в землянках і стрілецьких ровах, тому, що їх господарства спалені чи в инший спосіб знищені в часі світової війни“.

Грабування українського населення відбуваються звичайно під покришкою законів, які видає польський уряд, не оглядаючися на се, що він не має до сего ніякої правної основи.

І так розписується урядово — як сказано у ї. ч. сеї книги — позичку відродження і на основі розпорядку зневолюють власти українське населення до суб-скрибовання сеї позички. Так стягається примусово а залізничників )кр. народности гроші при виплаті місячних платень; те саме діється і з другими урядовцями. При надаванню товарів до пересилки залізницею, ін-тересовані мусять субскрибувати позичку. Скарбові власти тероризують українські інституції домаганнями субскрибовання позички під загрозою репресій. („Нар. Торговля“ в Мостисках візвана зложити 5000 мн.; таке візвання дістала ГН. Торговля“ у Збаражі і всякі у-країнські торговельні Фірми; а врешті укр. громадські уряди — під загрозою відібрання приділу апровізацій-них середників.)

На основі закону з. д. 9. липня 1920 р. про до-ставу контінґентів збіжа (жита, пшениці, ячменю і вівса) кождий селянин був обовязаний до 15. вересня 1920 р. доставити 1/4 частину контінґенту, 1. січня 1921 р. другу четвертину, до 1. квітня 1921 р. решту.

Сей закон зрозуміли виконуючі орґани так, що зневолювали громади доставляти зразу-ж цілий кон-тінґент і у скількости далеко вищій, ніж громади законом були зобовязані. Рівночасно до стягнення контінґентів вжито насильних способів.

Законом з д. 16. липня 1920 р. розписано внутрішню примусову позичку у висоті 15 міліярдів мар. поль

Законом з тої-ж дати ч. 82. заведено новий доходовий податок у нроґресії від пів до двайцятьпнть процентів всего приходу.

Законом з д. 28. жовтня 1920 р. ч. 105 установлено обовязок внутрішньої примусової позички у висоті 20% всего движимого й недвижимого майна.

Таких законів і розпорядків можна навести ще багато, та вже самі дати їх ухвалювання вказують, якими вони були частими, отже і обильними.

А що сі закони і розпорядки не полишалися на папері доказує візвання презеса виділу львівської повітової ради Кшечуновіча з д. Львів, 8. жовтня 1920 р. ч. 1802 20 до всіх громадських урядів „під суворою особистою відповідальністю начальників громад“, щоб вони подали до 3 днів, чи визначені одноразовою даниною на потреби армії предмети зібрані в натурі чи у грошах, та щоб збірку негайно переслали до маґазину еквіп. у Львові.

Маючи таку повінь законів і розпорядків до розпо-рядимости, польські виконуючі орґани і військо та жандармерія мали аж надто нагоди погуляти по українських селах, сіючи по них руїну й нужду.

І так в селі Синевідську вижнім наложено на громадян спершу 50.000 мп. як еквівалент за річи, які село було зобовязане доставити для армії, а коли громада робила заходи з метою обниження сеї суми, її підвис-шено на 200.000 ми. так, що на одного селянина випадала сума 1800 мп.

Українську бурсу св.Івана Хрестителя в Дрогобичі зареквірували польські власти на шпиталь. На село Добрі-вляни, дрогобиц. повіту, наклали контрибуцію у висоті

100.000 мп. як забезпеку залізн. шляху і 40.000 мп. титулом одноразової данини для армії. Тим же титулом все, що вродилося. Не дарували також вовни, полотна і кожухів. Навіть шиби у вікнах хат оподаткували.

В часі увр.-польської війни польські війська огра-били ціле приходство пароха в Яксманичах і порозтягали його майно по цілім краю і ще в кінцем 1920 р. не звернули йому нічого.

С. Чернів (пов. Рогатин) обступили 24.