Агата Крісті - Вбивство у Східному Експресі

він є насправді. Ця розповідь про те, як Ретчетт запропонував йому роботу, не є такою неймовірною, я б навіть сказав, що вона є теж правдивою. Проте якщо ми приймаємо це як істину, нам необхідно дістати підтвердження. І ми його знаходимо у найнеймовірнішому місці — словах Хільдегарди Шмідт. Її опис чоловіка у формі провідника повністю збігається. Чи є ще підтвердження цих двох розповідей? Так. Це ґудзик, знайдений у купе місіс Хаббард. Ще є декілька інших речей, зовні непомітних, які це підтверджують.

— Які ж це?

— Той факт, що й полковник Арбетнот, і Гектор Мак-Квінн помітили, як провідник проходив повз їхнє купе. Це не має великого значення, але, месьє, П’єр Мішель запевняв, що не покидав свого місця, за винятком деяких випадків — жоден із яких не вимагав у нього йти у кінець вагону, повз купе, де знаходилися Арбетнот і Мак-Квінн.

Тому ця історія про маленького, темноволосого чоловічка, із жіночим голосом і у формі провідника вагону, ґрунтується прямо чи непрямо, на чотирьох свідченнях.

— Одне невелике зауваження, — сказав лікар Константин. — Якщо історія Хільдегарди Шмідт правдива, то як так трапилося, що справжній провідник не помітив її, коли йшов на виклик місіс Хаббард?

— Думаю, це можна пояснити. У той час, коли він прямував до місіс Хаббард, покоївка була в княгині, а коли вона поверталася — він був у купе місіс Хаббард.

Мсьє Бук з нетерпінням чекав завершення відповіді.

— Так. Справді, мій друже, — нетерпляче заявив він Пуаро. — Я захоплююся вашими методами просування в цій справі, проте мушу зазначити, що ми не зачепили головного питання. Воно просте: куди він подівся?

Пуаро з осудом похитав головою.

— Ви помиляєтеся. Ви схильні забігати наперед. Перед тим, як спитати себе: «Куди цей чоловік розчинився?» я запитав себе «А чи існував цей чоловік взагалі?». Тому що, якщо цей чоловік був вигадкою, містифікацією, питання його зникнення значно спрощується! Тому я спробував спершу вияснити, чи є така людина-блискавка взагалі.

— І якщо ви дійшли до позитивного висновку, тоді де ця людина зараз?

— Друже, на це в мене є дві відповіді. Або він сховався у поїзді в такому місці, про яке ми б ніколи не подумали, або він являє собою дві персони в одній. Перша — убивця містера Ретчетта, а друга — пасажир потяга, який так вдало замаскувався, що Ретчетт його не помітив.

— Слушна думка, — зауважив мсьє Бук, і його обличчя засяяло. Проте відразу ж знову нахмурилося. — Але є одна обставина…

Пуаро зняв його слова з язика.

— Зріст цієї людини. Саме це ви хотіли сказати? За виключенням камердинера містера Ретчетта, усі пасажири-чоловіки високі — італієць, полковник Арбетнот, Гектор Мак-Квінн, граф Андреній. Це залишає лише камердинера як підозрюваного — не найкращий варіант. Але є інша можливість. Це так званий «жіночий голос», що дає більше альтернатив. Чоловік може переодягтися в жінку, або, що також напевне, він може бути жінкою. Висока жінка в чоловічому одязі виглядатиме невисокою.

— Але ж Ретчетт мав би знати…

— Напевне, він знав. Напевне, ця жінка з’являлася в його житті в такому образі й раніше, щоб досягти своєї цілі. Ретчетт мав бути готовим, що вона проверне цей трюк ще раз, і сказав Хардману спостерігати за чоловіком. Проте сказав за жіночий голос.

— Це можливо, — сказав мсьє Бук. — Проте…

— Послухайте, друже, думаю, я повинен вам розповісти про певні невідповідності, які підмітив лікар Константин.

Він докладно описав усі висновки, до яких вони дійшли разом із лікарем, оглядаючи рани небіжчика. Мсьє Бук схопився за голову та почав стогнати. «Розумію», — співчутливо зауважив Пуаро. «Розумію, що ви відчуваєте. Голова йде обертом, так?»

— Все це якась фантастика! — заволав мсьє Бук.

— Саме так. Це абсурдно, неймовірно, неможливо. Я сказав собі так само. Але друже, так воно і є! Це підтверджується фактами.

— Це божевілля!

— Справді? Це дивно, друже, проте іноді мене переслідує відчуття, що розгадка надзвичайно проста. Хоча це лише одна з моїх «маленьких ідей».

— Два убивці, — ридав мсьє Бук, — у Східному Експресі. Він не знав, що й вдіяти.

— Проте давайте зробимо нашу фантастику ще більш фантастичною, — запропонував Пуаро. — Минулої ночі в потязі було двоє дивних незнайомців. Це провідник вагону, як повністю підходить під опис, наданий містером Хардманом та якого бачила Хільдегарда Шмідт. Також була жінка в багряному кімоно — висока худа жінка, яку бачили П’єр Мішель, міс Дебенхем, містер Мак-Квінн і я(також можна сказати, що її запах відчув полковник Арбетнот). Вона теж кудись розчинилася. Була це та ж сама, що й провідник? Чи це дві різні особи? Де вони, ці двоє? І де, між іншим, форма провідника та багряне кімоно?

— Про це ми можемо дізнатися, — жваво сказав мсьє Бук. — Ми маємо обшукати багаж усіх пасажирів. Впевнений, там щось повинно бути.

Пуаро підвівся з місця. «У мене є певне передбачення».

— Ви знаєте, де є кімоно та уніформа?

— Думаю, що так.

— І де ж?

— Ви знайдете багряне кімоно у багажі когось із чоловіків, а форму провідника — в багажі Хільдегарди Шмідт.

— Хільдегарди Шмідт? Ви вважаєте, що…

— Це не те, про що ви думаєте. Я це розглядаю так: ящоХільдегарда Шмідт винна, форми ми напевне не знайдемо в її багажі. Проте якщо вона невинна, вона точно буде там.

— Але як… — розпочав мсьє Бук і раптом зупинився. — Що це за шум? Таке враження, наче сюди мчиться локомотив.

Шум наростав. Він складався з жіночого схлипування та криків. Відкрилися двері у вагон-ресторан. Увірвалася місіс Хаббард.

— Це так жахливо! — вона плакала. — Так жаливо! У моїй сумочці. Моїй сумочці! Величезний ніж — увесь в крові.

І, похилившись уперед, вона зомліла та впала на плечі мсьє Бука.

14

Огляд знаряддя вбивства

Зі значною енергією та мужністю мсьє Бук взяв її з собою та посадив за стіл. Лікар Константин покликав одного з офіціантів.

— Тримайте так її голову, — сказав він. — Коли опритомніє, дайте трохи коньяку. Зрозуміло?

Після цього він поспішив за іншими двома. Його особливо цікавив злочин, а не непритомні жінки середнього віку.

Можливо, що місіс Хаббард опритомніла дещо раніше через його поради, а може й ні. Проте вже за декілька хвилин